Читати книгу - "Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк"

Джанібека витягли з води яничари, що стрибнули за ним з іншої галери. Порскаючи, мов кіт, що скуштував купелі, Джанібек-Герай кричав:

— Жодного гяура не рятувати! Хай тонуть!

І козаки тонули. Одна за одною билися галери об галери, тріщали, переверталися, лунали крики, постріли, вибухи…

Недайборщ уцілів у цій веремії. І його галера була останньою, що залишилася на плаву.

— Хлопці, відчіпляйте чайку — і між турецькими галерами — у Крим! Скоріше! — кричав він. — Турки зараз усі на мене дивляться!

Він не помилився! Туркам дуже хотілося взяти живцем козацького адмірала! Хотілося взяти живцем, відвезти в Стамбул, показати його всім, а вже потім зідрати з нього шкуру й набити соломою!

Турки вже залазили на його галеру, вже бігли до нього, радісно роззявляючи роти. І тоді він кинув тліючий гніт у пороховий погріб, на розсипаний порох.

Кинув — і засміявся радісно, що так ловко в нього вийшло!

І гримнуло!..

Розділ дванадцятий,

присвячений розмові великого коронного гетьмана Станіслава Конецпольського з його королівською милістю Сигізмундом Третім про вельми важливі для Речі Посполитої справи

Воєвода сандомирський, великий коронний гетьман, староста бузький, барський, ковельський та інший — пан Станіслав з Конецполя Конецпольський — ніяк не міг усидіти в розкішному кріслі напроти його королівської милості Сигізмунда Третього. Старий король намагався хоч якось угамувати пристрасті, які аж розривали душу хороброго гетьмана, — але йому це не вдавалося.

— Ці схизмати полізли в Крим — допомагати, бач, нікчемному Магометові й його братові — цьому катові Шагіну!.. І все це — без мого відома, все це без відома вашої королівської милості! Доки це буде? Ось буде сейм — і я ставлю на сеймі питання!..

Конецпольський аж задихнувся і на якусь мить припинив свою гнівну тираду. В цю тираду негайно включився зі своїм словом король:

— І яке ж питання хоче поставити пан гетьман, воєвода і староста?

— Яке? Звичайне питання, що його ваша королівська милість ніяк поставити не наважиться, — про ліквідацію Запорізької Січі і про переведення козаків у стан залежних селян! Хай сіють гречку і курей щупають, сто дяблів кожному з них у печінку!

Король Сигізмунд набурмосив свої брови. Йому подобалася відданість Станіслава Конецпольського, але не подобалося його бажання вирішувати проблеми замість короля. А крім того, к чому весь оцей фейєрверк пристрастей?! Він, Конецпольський, державний муж чи звичайний хлоп’як?

— У короля теж є голова на плечах, — різко відповів він, перебиваючи дальші слова, які вже хотіли злетіти з вуст Конецпольського. — І король цією головою думає!.. І з яких це пір Шагін-Герай, який чотири роки тому викинув турків з Криму, став вважатися катом? Що — Кантемір не є катом разом з Джанібеком?

— Кримські мурзи скаржилися! — почав доводити Конецпольський. — Шагін-Герай нещадно рубав їм голови!

— Хай не продають Крим туркам — то й голови не летітимуть!

— Але ж… Але ж Річ Посполита підписувала договір не з татарами, а з турецьким султаном!

— Так, із султаном Османом Другим… — почав король і хотів був закінчити фразу: «…у полоні в якого перебував нинішній пан коронний гетьман Станіслав Конецпольський», — та вчасно передумав, щоб не викликати у свого співбесідника бурі гніву. — А Османа Другого давно вже нема!..

— Але ж договір — чинний!

— Звісна річ, пане коронний гетьмане!

— А чи є чинним сеймове затвердження ординації Війська Запорізького? Ота сама ординація, яку склав я скоро три роки тому? Я пам’ятаю кожне слово в ній, бо я сам її складав!

І Станіслав Конецпольський тут же процитував:

— Прийнявши ординацію, стверджуємо цілком волею нинішнього сейму, що вона для них, згідно з вищепойменованою постановою, буде достатньо в усьому виконуватися нами і Річчю Посполитою. А якби козаки, зневаживши цю нашу прихильність (у чому ми щодо них не поручимося), не захотіли поводити себе, як написано в ординації, тоді оголосимо їх відкритими ворогами нашими і Речі Посполитої і для покари їхньої накажемо виступити гетьманові та військові нашому…

Король поглянув на Конецпольського з докором.

— Хоч я і в літах, — спробував пожартувати він з певною дозою сумовитості, — але пам’ять іще маю. Пам’ятаю свої віци, пам’ятаю і рішення сейму, пам’ятаю й багато чого — і серед усього цього Хотинську перемогу, здобуту нами разом з козаками…

— Ми перемогли б і без козаків… — почав було Конецпольський. — Надто багато вони стали брати на себе після тої перемоги.

— Бо треба признатися і в тім, що надто багато вони взяли на свої плечі і для цієї перемоги… Вся Європа, весь світ і досі шле свої захоплені вітання з приводу порятунку християн завдяки Речі Посполитій, — і тільки пан коронний гетьман Станіслав Конецпольський з приводу й без приводу лютує на моїх вірних підданих!

— Пан Конецпольський не лютує, — трохи збавив свій гнів коронний гетьман. Але здаватися він не збирався. І тому сказав: — Пан Станіслав Конецпольський обстоює інтереси Речі Посполитої. Пан Станіслав Конецпольський не хоче, аби в нинішній тривожний час, коли ми тяжко воюємо зі шведами, Османська імперія розірвала договір і пішла на нас із півдня!

— Османська імперія давно б уже розірвала договір і пішла на Річ Посполиту війною, якби її з нашого півдня й зі сходу не стримували козаки, що їх пан коронний гетьман зволить називати схизматами, здрайцями й розбійниками. Чи не так? Хіба торік не козаки разом з Хмелецьким не пустили турків на наші землі і не дали їм набудувати там фортець? Якби вони на кожне «апчхи!» чекали від нас «будьте здорові!», то ті фортеці давно б уже стояли, а турецькі гармати вже дивились би на Київ, а може, й Варшаву!..

— Ваша королівська милість зволить жартувати, — відповів Конецпольський, — але сьогодні нам не до жартів. Козаки без дозволу вашої королівської милості, без дозволу великого коронного гетьмана полізли в Крим. Їх треба негайно повернути назад і перепросити турків…

— Щоб зглянулися на Річ Посполиту, щоб не ображалися на неї, — так, пане гетьмане? — круто повернув голову до Конецпольського король Сигізмунд.

— Не зглянулися, але… Але ж договори треба дотримувати…

— Дотримувати? — перепитав Зигмунт. — А коли вони пишуть у договорі, що обіцяють стримувати татарів від нападів на наші землі, а самі тим часом посилають величезну татарську орду під проводом родичів Кантеміра на Україну, — то це що? Дотримання договору? Та якби