Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

“Готовий.” – хотів би я бути на сто відсотків в цьому впевнений, бо я до Драконячої матері, боявся знову зробити цю помилку! – “Я дочекаюся, доки вона знову мене про це запитає і запропоную їй обмін. Тоді, якщо вона так сильно захоче дізнатися його і погодиться. Потім вже не відкрутиться.”

******

Я повернувся до себе, швидко прийняв ванну і пішов спати.

******

Н… гей – лунав звідкілясь мелодійний жіночий голос, що звав мене на ім'я і цей голос був дуже знайомий мені.

– Любий, ти не спиш? 

Я розплющую очі і побачу світло волосу жінку з золотими косами із зеленими очима, це була Ілайя…

– Я так довго чекала коли ти прокинешся – заспівала радісно, тулячись до мене ближче – ти так міцно спав, що мені не хотілося тебе будити.

– Ти чекала? – запитав сонно в Ілайї, запускаючи свої пальці в її золоте волосся. 

– Звичайно любий – вона лягає мені поверх грудей. Цілую її в губи, але вона швидко перериває поцілунок.

– Щось не так? – запитую в неї.

– Тобі не набридло увесь час сидіти тут? Ти живеш самітником, навіть серед драконів ні з ким не спілкуєшся. Може ходімо кудись сходимо, наприклад до міста?

– Я не можу, ти ж знаєш що істот різних рас у людському поселені не люблять, особливо драконів. – серйозно відповів їй – Це може бути небезпечно.

– У-у-у-у! – ображено проскиглила Ілайя, роблячи обурений вигляд. – Але ж тут нудно! Хіба ми не можемо піти до міста, хоча б на пів годинки? За цей час, нічого не станеться.

– Я не впевнений що це буде гарною ідеєю.

Ілайя ображено підскакує і йде зі спальні. Я важко видихаю. Піти до людського міста драконові, це не найкраща ідея. Але ж Ілайя людина і вона напевно скучила за рідним оточенням людей, а не драконів які кидають косі погляди щоразу зустрічаючи нас разом.

Може й дійсно за цей короткий час нічого не станеться, якщо ми підемо.

******

Я підійшов до Ілайї зі спини, обхоплюючи її руками за талію, вона ображено відвертає від мене голову. 

– Ти знову дуєш свої гарненькі губки – звернувся до неї, але вона не відповіла. – Ну годі тобі дутися. Я тут подумав і вирішив, що невеличка прогулянка нам не зашкодить.

Ілайя різко повертає до мене голову з шаленим блиском в очах.

– Ти справді передумав і згоден піти до міста? – вона грайливо примружила очі.

– Так. Я зроблю все що завгодно для своєї коханої жінки – я цілую їй руку яку вона поспіхом висмикує. І обхоплює мене руками за шию і шепоче мені в губи:

– Може давай в честь нашої малесенької прогулянки, я приготую нам смачний сніданок?

– А може давай краще я? – запитав у неї наблизившись до її обличчя ще ближче.

– Ні! Ти кепсько готуєш, так що давай краще я.

На моєму обличчі з’явилася крива усмішка.

– Як скажете моя Перлинко – і нахиляюся ближче до неї, щоб забрати свій поцілунок, але Ілайя відхиляється від мене і вислизає з моїх обіймів.

– Знову тікаєш?

– Ні. Лише йду готувати нам сніданок, а тобі раджу підготуватися до сьогоднішньої прогулянки – радісно прощебетала Ілайя і пішла до кухні.

******

– Ну ж бо любий, поспішаймо! – підганяла мене Ілайя, перед входом до міста – Бо не встигнемо на святкування і пропустимо всі веселощі!

– І що ж це за веселощі, що ти вирішила витягти мене з мого берлогу аж до людського міста?

– А ти іди за мною і дізнаєшся. Обіцяю любий, тобі сподобається – на її обличчі розтягнулася широка посмішка.

Ми йшли через натовп людей які кидали на мене косі погляди, мені вже не подобалося те що на нас почали так сильно звертати увагу. Та й в голові почало сильно паморочитися і перед очима все перетворювалося в суцільну кашу.

Та що зі мною відбувається? Треба повідомити Ілайю, щоб вона була обережною і не потрапила в ні яку халепу.

– Ілайо – я схопив її за руку, але мені це заледве вдалося зробити, кінцівки ледве слухалися мене і мій стан ще більше погіршився.

– Що таке любий? Ти якийсь блідий. Тобі погано? – схвильовано запитує Ілайя.

– Так. Мені щось недобре, нам краще повернутися додому.

Від Ілайї я відчув частинки злості і роздратування, які різко зникли.

Можливо мені це здалося через мій кепський стан і вона нічого такого не відчувала.

– Ой! І що ж нам тепер робити! – стривожилась Ілайя – Ти в такому стані можеш і не дійти додому. Може краще десь зупинимося і почекаємо поки тобі полегшає?

– Не можна… мене можуть помітити… це… може бути… небезпечно – я вже заледве міг говорити.

– Але в такому стані, ти не зможеш дійти назад. – і вона потягнула мене до якоїсь занедбаного зайїжього двору, де ми й зупинилися.

– Приляж на ліжко і відпочинь трохи, а я поки піду скажу господарю двору, щоб нас не турбував.

Я важко видихнув і прикрив очі, все тіло наче налилося свинцем роблячись таким важким, що навіть пальцем поворухнути складно. Почувся гуркіт дверей і кроки.

– Ілайо, ти вже повернулася – звернувся до неї.

– Так. – промовила вона знущальним тоном – Я повернулася і не сама, а з дуже гарними друзями – вона зареготала.

Я заледве розплющив очі, щоб поглянути що саме відбувається.

– Хапайте його хлопці, ми спіймали золоту рибку серед дрібноти.

– Що? 

Я не встиг зреагувати, щоб відбитися від нападників які міцно мене скрутили.

– Що ти робиш!? – звернувся до Ілайї.

– Що роблю? – знущально перекривила моє питання – Я ловлю гарну здобич, за яку мені добре заплатять коли продам її на аукціоні.

– Що?! – Я спробував ще раз вирватися, але кінцівки так і продовжували мене не слухатися – Що ти зі мною зробила!? –  злісно гаркнув.

– Нічого любий, – вона подивилася на мене невинним поглядом – я лише нагодувала тебе особливим сніданком – і вона почала божевільно реготати – Що дивишся погань? – крижаним тоном звернулася до мене – Ти дійсно думав, що я і справді залишуся з тобою? І буду тобі дружиною? Якщо ти й справді так вважав, то в тебе й справді риб'ячі мізки! – і вона розреготалася ще дущжче.