Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Тобі не здається, що він став... дещо... необачним... відколи його замкнули на площі Ґримо? Не думаєш, що він... немовби... живе нашим життям?

- Як це - «живе нашим життям»? - не зрозумів Гаррі.

- Тобто... мені здається, що йому б страшенно хотілося організовувати таємні товариства захисту просто під носом у представника міністерства... я думаю, що його дуже дратує те. як мало він може зробити на своєму місці... тому мені здається, що він ніби старається... підбурити нас.

Рона все це просто приголомшило.

- Сіріус має рацію. - сказав він. - ти й справді звучиш, як моя мама.

Герміона прикусила губу й нічого не відповіла. Дзвінок пролунав саме тоді, як Півз добре прицілився і вилив на голову Кеті цілісіньку пляшку чорнила.

*

Погода так і не покращала, тож о сьомій вечора, коли Гаррі й Рон ішли на тренування, вони за якихось кілька хвилин промокли до нитки. Їхні ноги ковзали й роз'їжджалися на мокрій траві. Грозове небо мало темно-свинцевий відтінок, і вони радо зайшли в теплі й світлі роздягальні, хоч і знали, що цей перепочинок тимчасовий. Фред із Джорджем обговорювали, чи варто скористатися власним «Спецхарчуванням», щоб уникнути сьогодні польотів.

- ...вона знатиме, що це ми підлаштували, можу закластися. - процідив кутиком рота Фред. - Я вчора пробував продати їй кілька батончиків-блювончиків.

- Можна спробувати жувачки-для-гарячки, - пробурмотів Джордж, - Їх ще ніхто не бачив...

- А вони подіють? - з надією спитав Рон, бо дощ іще лютіше затарабанив об дах, а вітер завивав довкола будинку.

- Так. - підтвердив Фред, - температура підскочить моментально.

- І заодно повискакують величезні чиряки. - додав Джордж. - а ми ще не знаємо, як їх позбуватися.

- Щось я не бачу на вас чиряків. - придивився Рон до близнюків.

- І не побачиш. - зітхнув Фред. - бо вони на такому місці, котре ми, переважно, не виставляємо напоказ.

- Але ж тоді від сидіння на мітлі страшно болітиме...

- Прошу уваги, - голосно оголосила Анжеліна. виходячи з капітанського кабінету. - Я знаю, що погода не найкраща, але може таке статися, що ми гратимемо зі слизеринцями саме за таких умов, тож непогано буде заздалегідь відпрацювати наші дії в такій ситуації. Гаррі, ти, здається, щось робив з окулярами, щоб не пітнявіли від дощу, коли ми грали в бурю з Гафелпафом?

- То Герміона зробила, - відповів Гаррі. Витяг чарівну паличку, вдарив нею по окулярах і сказав: - Імпервіус!

- Я думаю, що всім варто це зробити, - сказала Анжеліна. - Якщо дощ не заливатиме облич, то ми значно краще будемо все бачити... ану, всі разом... Імпервіус! Гаразд. Пішли.

Гравці поховали чарівні палички у внутрішні кишені мантій, закинули на плечі мітли й рушили за Анжеліною з роздягалень.

До центру поля довелося чалапати по глибоких калюжах. Видимість була жахлива, незважаючи на закляття «Імпервіус». Швидко темніло, а струмені дощу шмагали землю.

- Починаємо за моїм свистком, - крикнула Анжеліна.

Гаррі. розбризкавши грязюку, відштовхнувся від землі й злетів угору. Сильний вітер трохи збивав його з курсу. І як за такої негоди можна побачити снича? Він ледве розрізняв єдиного бладжера, з яким вони тренувалися. Минула якась хвилина, і той мало не збив Гаррі з мітли. Так би й сталося, якби Гаррі не встиг скористатися «поворотом з хваткою лінивця», щоб його уникнути. На жаль, Анжеліна цього не побачила. Правду кажучи, вона взагалі нічого не бачила, та й ніхто з гравців не знав, що роблять інші. Вітер не вщухав. Навіть на відстані Гаррі чув, як дощ тарабанить об озеро.

Анжеліна протримала їх у повітрі майже годину, а тоді була змушена здатися. Вона вела свою змоклу й невдоволену команду до роздягалень, наполягаючи, хоч і без особливої переконаності, що тренування не виявилося марною тратою часу. Фред і Джордж були роздратовані найбільше. Обидва шкандибали якось перевальцем і болісно кривилися від кожного руху. Витираючи рушником волосся, Гаррі почув, як вони тихенько жалілися.

- По-моєму, в мене кілька тріснуло, - проскімлив Фред.

- А в мене ще ні, - процідив крізь зуби Джордж, - болять, аж тіпають... здається, стали ще більші.

- ОЙ! - зойкнув Гаррі.

Він притис рушник до обличчя, замружившись від болю. Шрам на чолі несамовито запік, найсильніше за цей місяць.

- Що сталося? - почулися голоси.

Гаррі визирнув з-під рушника. Роздягальня здавалася розмитою, бо він зняв окуляри, однак відчував, що всі на нього дивляться.

- Нічого, - буркнув він, - я... штрикнув себе в око.

Але він багатозначно глянув на Рона, й вони удвох затрималися, поки всі інші гравці виходили надвір, кутаючись у плащі й натягуючи на очі капелюхи.

- То що там сталося? - запитав Рон одразу, як вийшла Алісія. - Знову шрам?

Гаррі ствердно кивнув.

- Але ж... - Рон злякано підійшов до вікна й задивився на дощ, - він... він же не може бути десь тут біля нас?

- Не може, - пробурмотів Гаррі, падаючи на лаву й розтираючи шрам. - Він, мабуть, далеко звідси. Мені болить, бо... він... розлючений.

Гаррі не мав найменшого наміру це казати і чув свої слова, ніби їх вимовляв хтось інший - але миттю збагнув, що так воно і є. Не розумів, звідки йому це відомо, але був переконаний: Волдеморт, де б не був і що б не робив, зараз лютував.

- Ти його побачив? - перелякано спитав Рон. - Мав... якесь видіння чи що?

Гаррі сидів непорушно, дивлячись собі під ноги, заспокоюючи розум і пам'ять після пекучого болю.

Сплутаний клубок постатей, завивання голосів...

- Він намагається щось зробити, а йому не вдається так швидко, як він хотів би, - сказав Гаррі.

І знову його самого здивували слова, що вилітали в нього з рота, але він був переконаний, що це правда.

- А... звідки ти знаєш? - здивувався Рон.

Гаррі похитав головою і притис до очей долоні. Побачив крихітні іскорки. Відчув, як Рон сідає поруч на лаву, і знав що він на нього дивиться.

- Так було й минулого разу, - неголосно запитав Рон, - коли шрам заболів у кабінеті Амбридж? Відомо-Хто був розлючений?

Гаррі заперечливо похитав головою.

- А що ж це тоді?

Гаррі почав згадувати. Він дивився в обличчя Амбридж... шрам заболів... а тоді він мав те