Читати книгу - "Нічний цирк"

Чандреш спантеличено переводить затуманений погляд зі столу на Марко й назад.

— Я не дозволю тобі поводитися так зі мною, — бурмоче чоловік, підіймаючи зі столу порожню пляшку й розмахуючи нею під носом у помічника. — Тебе звільнено. Забирайся геть, негайно!

Пляшка від бренді зникає. Чандреш затинається на півслові, витріщившись на порожню руку.

— Я не можу забратися, — терпляче пояснює Марко, добре володіючи своїм голосом. Він промовляє кожне слово повільно, наче розтовкмачуючи щось малій дитині. — Не маю права. Я мушу залишитися тут і далі займатися цими дурницями, як ви влучно їх охрестили. Ви повернетеся до своєї випивки й вечірок та навіть не пам’ятатимете цієї розмови. Усе йтиме, як завжди. Ось що буде.

Чандреш розтуляє рота, щоб заперечити, і знову збентежено стуляє його. Дивиться на Марко та знову на порожній стіл. Переводить погляд на руку, стискає пальці, наче намагаючись схопити щось, чого більше немає, хоча навіть не може згадати, що саме.

— Перепрошую, — звертається він до помічника, — я... я щось утратив зв’язок у розмові. Що ми тут обговорювали?

— Нічого важливого, сер, — запевняє Марко. — Кілька дрібниць стосовно цирку.

— Точно, — погоджується Лефевр. — А де він зараз?

— В Австралії, у Сіднеї, сер. — Марко кашляє, щоб приховати тремтіння в голосі, і відвертається.

Чандреш лише відсторонено киває.

— Чи можу я забрати це, сер? — цікавиться помічник, показуючи на порожню пляшку, що знову опинилася на столі.

— Ох, — видихає Чандреш, — так, так, звичайно. — Він простягає пляшку хлопцеві, не підводячи на нього очей і майже не помічаючи, що робить.

— Принести вам іншу, сер?

— Так, дякую, — погоджується Лефевр, виходячи з Маркового кабінету й повертаючись до власного. Там він усідається в шкіряне крісло біля вікна.

Марко тремтячими руками збирає розкидані кабінетом записники й папери. Скручує креслення та складає стосами документи й книжки.

На підлозі він знаходить срібний ніж і повертає його до кабінету хазяїна, застромивши в самісінький центр мішені.

Потім хлопець спустошує всі шухляди, не залишаючи в них ані документів, ані тек. Акуратно все склавши, він приносить із сусідньої кімнати кілька валіз і пакує їх аж по вінця. Фоліант у шкіряній палітурці ховає між стосами паперів. Хлопець прочісує свої кімнати, перевіряючи, чи не залишилося там його особистих речей.

Потім він вимикає в кабінеті світло й замикає за собою двері на ключ.

Перш ніж вийти на нічну вулицю, навантажений валізами й скрученими кресленнями, Марко ставить на стіл біля Чандрешевого крісла нову пляшку бренді та келих. Хазяїн навіть не помічає його присутності. Він витріщається крізь вікно на дощ і темряву. Клацання дверей, коли Марко врешті йде, чоловік теж не чує.

«У нього немає тіні», — каже собі Чандреш, перш ніж налити бренді в келих.

Того ж вечора, але значно пізніше Чандреш довго базікає з привидом свого давнього друзяки, відомого як Чарівник Просперо. Думки, котрі мали б легко вивітритися разом із бренді, надовго поселяються в чоловіковій голові. Примарний чародійник підтверджує їх і оберігає.

Лондон, Базель і Константинополь, 1900

Видатна майстерня мадам Падви розташовується неподалік від Гайґейтського цвинтаря[20], звідки крізь французькі вікна розгортається лондонська панорама. Тут групками чи парами стоять манекени у вигадливих сукнях і створюють враження вечірки, на яку прийшло чимало безголових гостей.

Чекаючи на мадам Падву, Лейні Берджес тиняється серед манекенів у чорно-білих костюмах і завмирає перед одним із них, аби помилуватися атласною сукнею кольору слонової кості, прикрашеною чорними оксамитовими візерунками, що своїми довгими вигнутими лініями нагадують винахідливо коване залізо.

— Я можу пошити таку саму будь-якого кольору, якщо ти хотіла б її мати, — пропонує мадам Падва, заходячи до кімнати й ритмічно вистукуючи ціпком по викладеній кахлем підлозі.

— Вона занадто шляхетна для мене, Тітонько Падва, — озивається Лейні.

— Важко не вдаватися в крайнощі, коли тебе обмежують щодо кольору, — пояснює колишня балерина, обертаючи манекен і прискіпливо роздивляючись шлейф. — Забагато білого — люди одразу думають, що це весільна сукня, забагато