Читати книгу - "Нічний цирк"

Чандреш кидає ножа на підлогу, нетерпляче висуває шухляду та знаходить лише книжку.

Це масивний фоліанту шкіряній палітурці. Чандреш витягає його із шухляди і, не розрахувавши вагу, із гупанням випускає на стіл.

Книга стара й запилена. Палітурка потерта, корінець із потріпаними краєчками.

Чандреш якусь мить вагається, а потім розгортає її.

На форзаці розкинулося розлоге дерево, зображене дуже детально й помережане символами й знаками. Папір так щільно вкритий чорнилами, що порожнього місця майже не лишилося. Лефеврові не вдається розшифрувати жоден знак, він навіть не може сказати, чи складаються закарлюки в слова, чи просто тягнуться нескінченними орнаментами. Утім, деякі позначки здаються знайомими. Котрісь нагадують єгипетські ієрогліфи, і на думку спадає татуювання дівчини-змії.

Усі сторінки в книзі вкриті схожими знаками, хоча здебільшого на них наклеєні вирізки з інших документів.

Чандреш перегортає кілька сторінок, перш ніж помічає, що на кожному клаптику паперу є підпис.

А перегорнувши ще кілька, він розуміє, що знає написані на них імена.

Діставшись сторінки, де схожими на дитячі закарлючками кострубато виведені імена двійнят Мюрреїв, Чандреш переконується, що книга містить імена всіх причетних до цирку.

А придивившись іще уважніше, чоловік помічає, що біля них приклеєні ще й пасма волосся.

Наприкінці книги перелічено імена всіх засновників цирку, хоча одне з них у списку відсутнє, а інше — викреслене.

На останній сторінці Чандреш знаходить власний підпис — хитросплетіння нерозбірливих «Ч» і «К», котре обережно вирізали з якогось листа чи рахунку. Нижче хтось приклеїв пасмо чорного, як вороняче крило, волосся, і оточив його символами й літерами. Чандрешева рука тягнеться туди, де закінчується комірець, і торкається завитків волосся.

Над столом миготить чиясь тінь, і Лефевр налякано відстрибує назад. Книга падає та згортається.

— Сер?

У дверях стоїть Марко й зацікавлено розглядає свого хазяїна.

— Я... я думав, що в тебе сьогодні вільний вечір, — бурмоче Чандреш і переводить погляд на книгу, а тоді знову на свого помічника.

— Так і є, сер, але я забув узяти дещо зі своїх речей. — Марко оглядає креслення й папери, розкидані підлогою. — Чи можу я поцікавитися, що ви робите, сер?

— Я мав би запитати в тебе те саме, — огризається Чандреш. — Що все це таке? — Він знову розгортає книгу. Сторінки тріпотять, але заспокоюються.

— Це циркові записи, — пояснює Марко, навіть не глянувши в той бік.

— Які такі записи? — далі допитується Лефевр.

— Це моя власна система записів, — пояснює хлопець. — Вам, мабуть, відомо, що необхідно записувати чимало інформації стосовно цирку.

— Як давно ти це робиш?

— Роблю що?

— Збираєш усе це... усі ці дурниці. — Чоловік гортає сторінки, хоча тепер волів би не торкатися їх.

— Моя система виникла в дні створення цирку, — каже Марко.

— Ти якось впливаєш на нього, на всіх нас, чи не так?

— Я лише роблю свою роботу, сер, — заперечує хлопець. У голосі чути метал. — І, якщо дозволите, я попросив би не заглядати до моїх документів, не повідомивши мене.

Переступаючи креслення, Чандреш обходить стіл і зупиняється навпроти свого помічника. Він шпортається, але голос залишається твердим.

— Я найняв тебе на роботу й маю всі права знати, що коїться в моєму будинку і що відбувається з моїми проектами. Ти змовився з ним, чи не так? Усі ці роки ти приховував від мене все. Ти не мав права так вчиняти за моєю спиною...

— За вашою спиною? — уриває його Марко. — Ви й близько не розумієте того, що відбувається за вашою спиною. Хоча почалося все задовго до цирку.

— Я не на таке сподівався, наймаючи тебе, — лютує Чандреш.

— У вас не було вибору, коли ви мене наймали, — озивається помічник. — Від вас нічого не залежить і ніколи не залежало. Вас навіть не цікавило, що відбувається. Ви підписували рахунки, навіть не глипнувши на них. «Справа не в грошах», — казали ви. Утім, вас не цікавили не лише гроші, а й жодна дрібниця, ви дозволяли мені чинити на власний розсуд.

Марко підвищує голос, і папери на столі починають тріпотіти, тож хлопець змовкає й задкує на крок. Документи знову завмирають розкуйовдженими стосами.

— Ти від самого початку перешкоджав моїм намаганням, — сичить Чандреш. — Брехав мені в очі. Зберігав у цих книжках бозна-що...

— У яких книжках, сер? — цікавиться Марко. Чандреш озирається на стіл. Він