Читати книгу - "Нічний цирк"

Цирк залишив його далеко позаду, пливе вперед, розпустивши вітрила, а Чандреш навіть не здатен відштовхнутися від берега. Він мав більш ніж достатньо часу, щоб оплакати одне своє дітище й загорітися іншим, але немає жодної іскри, з якої розгорілося б вогнище чогось нового. Жодних нових спроб, нічого кращого чи визначнішого — і так уже мало не чотирнадцять років.

Можливо, думає Чандреш, він перевершив самого себе. Але це неприємна думка, тож він топить її в бренді й намагається ігнорувати.

Цирк набрид йому.

Найбільше цирк обтяжує саме в такі миті, як зараз, коли западає ніч і вже видніється денце в пляшці бренді. Ще не надто пізно, у цирку ніч лише починається, а тиша вже нестерпна.

А зараз, коли обміліли чорнила в ручці й бренді в пляшці, Чандреш просто сидить, бездумно проводячи рукою по волоссю, і тупиться крізь кімнату в нікуди. У вкритому позолотою каміні догорає вогонь; високі полиці, заставлені цікавинками й рідкісними штуками, зникають у затінку.

Чандрешів погляд мандрує від відчинених дверей до інших, на протилежному боці коридору. Це двері до кабінету Марко, непомітно затиснені між двома персидськими колонами. Частина кімнат у будинку належить помічникові, Чандрешеві зручніше тримати його поблизу й викликати за необхідності, але сьогодні хлопець кудись пішов.

Задурманений алкоголем Лефевр розмірковує, чи не в кабінеті Марко зберігає документи, котрі стосуються цирку? І що конкретно міститься в цих документах? Він лише мигцем кидав погляд на папери, пов’язані з цирком, і роками не цікавився подробицями, але зараз у ньому прокидається допитливість.

Усе ще тримаючи в руці порожню пляшку від бренді, чолов’яга непевно зводиться на ноги і, шпортаючись, суне коридором. Він думає, що, коли торкнеться полірованих дверей із темного дерева, ті виявляться зачиненими. Проте срібна клямка легко рухається, варто на неї натиснути — і двері розчахуються.

Чандреш на якусь мить затримується біля одвірка. У невеличкому кабінеті темно, досередини потрапляють лише конус світла з коридору та тьмяне сяйво від вуличних ліхтарів, що сочиться крізь єдине віконце.

Чандреш вагається. Якби в пляшці залишився хоч ковток бренді, він зачинив би двері й пішов собі геть. Але пляшка порожня, і, зрештою, це його власний будинок. Лефевр намацує вмикач лампи-бра, що висить неподалік від дверей, і вона оживає, заливаючи кімнату світлом.

У кабінеті напхом напхано меблів. Шафки з полицями та скрині вишикувалися під стінами, наповнені теками коробки виструнчилися довгими рядами. У центрі розташувався стіл, який займає майже половину кімнати. Це зменшена, скромніша копія його власного, от тільки чорнильниці, ручки та стоси записників знаходяться на своїх місцях, а не губляться в мішанині статуеток, дорогоцінного каміння та стародавньої зброї.

Чандреш ставить порожню пляшку від бренді на стіл і починає нишпорити в шафках і теках, відчиняти шухляди й гортати папери, навіть не розуміючи, що ж, власне, він шукає. Схоже, цирк не має спеціальної схованки для документів — якась частина лежить разом із театральними чековими книжками й списками повернених до кас квитків.

Чоловіка дещо дивує, що документи безсистемно зберігаються в теках. Коробки не підписані. У кабінеті панує лад, але важко назвати його добре організованим.

На одному зі стелажів Чандреш знаходить стос ескізів і креслень. На багатьох із них ініціали й печатки містера Барріса, але є й схеми, виконані іншими людьми, чиїх почерків Лефевр не впізнає. Подекуди він навіть не може розрізнити, якою мовою їх написано, хоча в кутику кожного аркуша охайно виведено Le Cirque des Rêves.

Чандреш підносить їх ближче до світла, розкладає на невеличкому вільному клаптику підлоги й детально розглядає кожен аркуш, а потім скручує та кидає на купу, беручись за наступний.

Навіть креслення, безсумнівно зроблені рукою містера Барріса, зверху помережані якимись приписками, що виконані різними почерками.

Лефевр залишає схеми на підлозі й повертається до столу, де біля покинутої пляшки від бренді височіє охайний стосик записників. Схоже, це гросбухи — довгі колонки цифр і розрахунків із позначками, сумами й датами. Чандреш відсуває їх убік.

Тепер він береться за стіл і висуває шухляди. Кілька з них виявляються порожніми. В одній зберігаються десятки нових записників і непочатих пляшечок із чорнилами. Інша — повна старих ділових щоденників, сторінки яких рясніють стенографічними записами, зробленими охайним і вишуканим Марковим почерком.

Останню шухляду замкнено на ключ.

Чандреш береться за сусідню шухляду, повну тек, але цікавість тягне його назад, до замкнутої.

На столі немає ключа, так само, як немає і замків на інших шухлядках.

Чоловік марно силиться пригадати, чи шухляда зачинялася на ключ, коли стіл поставили тут чимало років тому. Тоді в кабінеті були лише стіл і єдиний стелаж, тож приміщення здавалося досить просторим.

Витративши кілька хвилин на пошуки ключа, Чандреш втрачає терпець і повертається до власного кабінету, де з мішені для дартсу на стіні стирчить срібний ніж.

Лежачи