Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Нездоланний 📚 - Українською

Читати книгу - "Нездоланний"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нездоланний" автора Лі Чайлд. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 95 96 97 ... 156
Перейти на сторінку:
напрямку, де, на їхню думку, був центр будинку, і робили вони це обережними тихенькими кроками. Знову з’явилися фото у сріблястих рамках. Нова порція в новому місці. Але та сама історія. Пара зі студенткою, пара із замурзаною студенткою у футбольній уніформі, яка тримає в руках кубок, пара з випускницею університету.

Жодних голосів, жодних кроків.

Вони пішли далі, пройшли повз обшиту зсередини кімнату, в якій був велетенський екран та стояв цілий ліс динаміків. А ще там були три окремі крісла, у кожного був свій відкидний механізм та підставка для напоїв. Домашній кінотеатр. Ричер ніколи не бачив такого в будинку.

Вони опинилися в передпокої, який був оформлений аркою та вів до вітальні. Де архітектура змінилася від будиночка з необпаленої цегли до хижки для мисливців. Стеля висіла над головою, сучкуваті дошки формували під кутом пік, перетворюючись на невелику букву V. Чорні металеві люстри звисали донизу з лампами, які нагадували за формою свічки. Ще там стояли дивани із товстої шкіри коричневого кольору, глибокі, широкі та просторі, зі строкатими ковдрами, які висіли в них на спинках і надавали їм кольористики.

Вони почули, як до будинку під’їхала машина. Стукіт металу, коли двері відчинили і зачинили. Кроки на фігурах із каменю. Вхідні двері прочинилися. У коридорі почулись чиїсь важкі кроки.

Доктор Еван Лейр увійшов до своєї вітальні. Він помітив Ричера, тоді помітив ще й Ченґ, і сказав:

– Гей, друзі!

Якоюсь мірою це прозвучало привітанням, якоюсь мірою запитанням, сказано було це ідеально дружелюбним тоном, абсолютно прихильним до них, але з маленькою ноткою нетерплячості, наче він намагався сказати: «Я думав, уже всі гості розійшлися».

Тоді слідом за ним увійшла його донька, досі в сорочці та бікіні. Вона поклала руку йому на плече і сказала:

– Це якось стосується кузена Майкла. Мама з ними розмовляла.

Вона пройшла трохи вперед, підійшла близько, подала свою руку і сказала:

– Вітаю, мене звати Емілі.

Після цього вони всі потиснули одне одному руки, представились та привітали одне одного.

Тієї ж миті увійшла сестра Мак-Кенна, чомусь обтрушуючи себе при цьому, і сказала:

– Перепрошую, ми лише винесли склянку води та шматок торта чоловікові, що сидить біля воріт. Це найменше, що ми можемо зробити. Через нас у нього сьогодні видався важкий день.

Ричер запитав:

– Ви дали йому список гостей завчасно?

– Ми мусили це зробити.

– Тоді ви повинні дати йому лише половину шматочка торта. Він впустив нас сюди без перевірки.

Еван запитав:

– Майкла досі не знайшли?

Емілі сказала:

– Тату, ти ж сам знаєш, що ні.

– А Пітер нарешті почав його розшукувати? Ось чим він зайнятий?

– Дядько Пітер увесь час займався пошуками.

– Що ж, але його тут зараз немає. Жодного з них тут зараз немає.

Ричер сказав:

– Перепрошуємо за вторгнення.

– Присядьте, – запросила Емілі. – Будь ласка.

Вони сіли двоє напроти трьох на диванах, що стояли один напроти одного. Ричер і Ченґ забилися в куточок одного з них, поруч із журнальними столиками, які були зроблені у вигляді кофрів для подорожей на пароплаві. На підставках під гарячі напої стояли склянки з охолодженим чаєм. Напроти них, на іншому дивані, рядочком сіло все сімейство Лейрів: Еван та Лідія вмостились по боках, а Емілі сиділа посередині, висока, струнка та із золотистою засмагою.

Ричер сказав:

– Пітер дуже добре попрацював із тією телефонною компанією. Таку інформацію нелегко дістати.

Сестра Пітера відповіла:

– Це Чикаґо. Це був друг його друга із об’єднання.

– А оскільки Пітер був досить старанним, то він не зміг би одразу відкинути без розгляду можливість викрадення телефону до чи після подорожі поїздом. У Талсі, чи Оклахома-Ситі, чи Чикаґо. Точно не навідріз. Але також він міг думати, що щось схоже могло відбутися і в самій дорозі.

– У поїзді? – запитала Емілі.

– Або й ні. Власне, ми дещо знаємо про цей потяг. До Чикаґо він робить одну зупинку. У маленькому провінційному містечку під назвою «Материн Спочинок».

Жодної реакції від сестри Мак-Кенна. Ричер сказав:

– Материн Спочинок – це навіть далі, ніж ви можете собі уявити. А ще це останнє відоме нам місцезнаходження Ківера. Думаю, Пітер припустив, що Майкл вийшов із потяга саме там. Ось чому його телефон так більше і не з’явився з іншого боку зони досяжності. Гадаю, він відправив Ківера перевірити це.

– Що ж, це добра новина, правда? – запитав Еван. – Якщо Майкл там, то Ківер його знайде.

Ричер нічого не відповів.

1 ... 95 96 97 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нездоланний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нездоланний"