Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

— Поки що ні. Але думаю, що через деякий час все може змінитися, не лише для мене, але й для всіх, — сказав Нік та простягнув магесі пакет. — Там маленькі подарунки. Вибирав на її прохання, тому не судіть суворо.

Целмаліт відкрила пакет повністю і побачила косметику, яку купив Нік для неї, готуючись до від’їзду.

— Думаю, ви самі розберетеся, що для чого тут. Але я змушений повторити. Про вміст, так само як і про лист, краще нікому не розповідати. Коли щось закінчиться, то флакони і коробочки потрібно ретельно знищити. Лист необхідно спалити, — нагадав Нік. — Я, мабуть, піду. І так затримав вас своїм запізненням, тим паче вечеря скоро.

— Так, звичайно. Можеш іти. Ще раз дякую за таку новину. Я обов’язково виконаю все, що вона мене просила, — сказала магеса і тепло посміхнулася.

— Ну, можна без фізичних навантажень. Мені хоча б до навчання звикнути треба, — жартома попросив Нік.

— Навіть не сподівайся, — почув уже за дверима.

У коридорі на лаві сидів Касталатус і чекав.

— А ти чому тут сидиш, а не в себе в кімнаті?

— Тебе чекаю, — просто відповів учень.

— Навіщо?

— А що мені там робити?

— Ну, познайомився б з іншими учнями. Пора вливатися в колектив. Зрештою, є Матотору.

— Та вони всі шарахаються від мене і шепочуться за спиною. Ніби я чудовисько. А Матотору тільки про їжу може говорити та весь час мене на кухню тягне, — поскаржився Касталатус.

— Зрозуміло. Ну, пішли. Думаю, що наш ненаситний друг нас вже чекає, щоб на вечерю потягти, — посміхнувся Нік, і вони відправилися в житловий корпус.

Вечір пройшов спокійно та приємно. Вони не поспішаючи повечеряли, чекаючи, поки Матотору з’їсть три порції і вирушили по кімнатах. Нік спокійно розібрав валізу і рюкзак, розклав всі речі та раніше ліг спати, щоб зранку було легше вставати.

Ранок, добре виспавшись, Нік зустрів бадьорим та веселим. Він потроху починав звикати до розпорядку дня в Школі. Подлубавшись в зубах дерев’яною паличкою, вмившись прохолодною водою з бочки та швидко поснідавши, він разом з усіма перволітками відправився на заняття. Новачки насторожено поставилися до нього і Касталатуса, тому знайти нових друзів поки не виходило. Навіть учень з їх клану Гвелінор весь час проводив з іншими новачками, намагаючись триматися від них подалі. Ніка це навіть влаштовувало. Спочатку треба було самому прижитися в новому світі, роздивитися, а потім заводити друзів.

Заняття в цей день були продовженням вчорашніх. Директор розповідав про загальні принципи магії, основи і методи її використання. Всю суть цих лекцій Нік вже знав від Ліни, тому слухав в піввуха, нічого не записуючи. Він навіть хотів написати кілька думок, але, спробувавши писати пером і чорнилом, швидко зрозумів, що з писанням у нього будуть проблеми. В комп’ютерну епоху, набору тексту на клавіатурі, він звичайною кульковою ручкою писати практично розучився. Навіть заповнення бланку квитанції на оплату комунальних платежів було для нього проблемою. А тут не тільки писати треба багато, ще й незвичним йому способом. Спроба записати на занятті кілька слів закінчилася окремими буквами, подряпинами і чорнильними плямами по всьому пергаменту. Магістр Хеган, побачивши таку «красу», зробив йому зауваження. «Треба буде обов’язково потренуватися. Бо далі треба буде записувати важливі речі, а я як каліка», — подумав Нік. Вже до початку третього заняття він насилу стримував позіхання і бажання заснути. Монотонний голос директора окремими уривками пробивався в голову і тільки срібний передзвін, який означав закінчення занять, зміг його розбудити. Він радісно вже зібрався йти, коли директор попросив його затриматися.

— Ніку, мені дуже не подобається твоє ставлення до навчання, — невдоволено почав Магістр Хеган. — Ти абсолютно не слухаєш матеріал, нічого не записуєш, а на третьому занятті так взагалі майже спав.

— Пробачте, будь ласка, Магістре, — зробив жалісливий вигляд учень. — Це не злий намір. Просто мені поки важко увійти в навчальний процес. Зрозумійте, ще пару тижнів тому я й не думав ставати магом. Моє навчання закінчилося більше двадцяти років тому. Я жив звичайним життям і мені зараз нелегко змушувати себе щось вчити. Як ви помітили, мені навіть письмо дається важко. Мені треба звикнути до думки, що я знову учень. Я обіцяю докласти всіх зусиль, щоб стати хорошим учнем. Тим більше що більшу частину матеріалу, що ви сьогодні викладали, мені розповідала Ліна. Я розумію, що це не виправдання, але прошу поставитися з розуміння до цієї ситуації.

— Ніку, я розумію, що тобі зараз нелегко. Але ти повинен пам’ятати, який дар ти отримав і скільки тобі треба займатися, щоб мати можливість правильно та в повній мірі його використовувати. А що буде далі, коли тобі треба буде займатися більше, за інших учнів? Адже їм доведеться вчити тільки один основний вид магії, тебе ж чекає навчання як мінімум за трьома основними та декількома другорядним видами. Це просто величезний обсяг занять.

— Скажу чесно — мене це тільки лякає. Я взагалі не хотів ставати магом. У мене було хороше, спокійне, розмірене, забезпечене життя і тільки доводи Ліни змусили мене змінити все. Я й до тепер не до кінця впевнений, що зробив правильний вибір.

— Але ж у тебе унікальний дар, його не можна просто взяти та викинути, — здивувався таким словам директор.

— Я прожив сорок два роки, не знаючи про цей дар, тому для мене це, скоріше, не дар, а важкий тягар, що звалився несподівано. Думаю, що прекрасно зміг би і далі жити без здібностей мага,