Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але ж... Для цього треба мати призвідців, а де їх взяти? Дати оголошення? Дуже добре, дамо оголошення.
А тим часом ось ще один план. Повернімо з Китаю американських місіонерів, і хай вони почнуть боротися з лінчуванням. Тому що кожний з 1511 місіонерів щороку навертає по два китайці у християнство, тоді як щодня там народжується по 33 000 нехристиян,59 то мине більше мільйона років, поки «християнізацію» Китаю буде помітно неозброєним оком. Отже, коли ми можемо запропонувати нашим місіонерам таке ж багате поле діяльності у себе на батьківщині,– до того ж з меншими витратами і досить небезпечне,– то чому б їм і не повернутися додому, щоб спробувати щастя? Це було б і справедливо, і правильно. Як усім відомо, китайці – чудовий народ, чесний, щирий, працьовитий, довірливий, добродушний і так далі,– отже даймо їм спокій, вони й так досить хороші. Для того ж кожний навернений у християнство китаєць ризикує потрапити під вплив нашої цивілізації. Ми повинні бути дуже обережні. Нам треба добряче подумати, раніше ніж іти на такий ризик: якщо Китай стане цивілізованою країною, то його вже не децивілізуєш. А ми про це не думали. То подумаймо зараз, поки ще є час. Наші місіонери повинні знати, що в нас для них є досить роботи – і то не для 1511, але й для 15011. Хай прочитають оце повідомлення й переконаються, чи є в них у Китаї щось більш варте. Ця телеграма з Техаса:
Негра підтягли до дерева й підняли вгору. Під ним наклали велику купу дров та хмизу і запалили. Потім вирішили, що негрові треба ще помучитися. Його спустили на землю, пішли до Декстера, миль за дві, принесли гасу. Вогнище облили гасом і справу успішно завершили.
Ми дуже просимо місіонерів повернутися назад і зарадити нашому лиху. Цього вимагає і їхній патріотизм. Наша батьківщина зараз у гіршому становищі, ніж Китай, вони наші співвітчизники, і батьківщина звертається до них в цю годину найважчих випробувань. Вони знають що робити; наш народ – не знає. Вони звикли до наруги, образ, небезпек; наш народ до цього не звик. Їм властиве мучеництво; а тільки людина, готова йти на муки, може вистояти перед натовпом лінчувальників, змусити його заспокоїтися і розійтися. Вони можуть врятувати Америку, і ми благаємо їх повернутися, щоб зробити це. Ми просимо їх ще й ще перечитати телеграму з Техасу, уявити собі цю сцену і добряче над цим задуматися, потім помножити на 115, додати 88, поставити ці 203 людські смолоскипи в один ряд, на відстані 600 футів один від одного, щоб навкруг кожного могли поміститися 5000 глядачів, християн-американців – чоловіків, жінок і дітей, юнаків і дівчат. Для більшого враження хай вони уявлять собі, що це діється вночі, на пологому схилі,– так що ряд стовпів піднімається вгору і тому можна бачити усю вервечку палаючих живих людей упродовж двадцяти чотирьох миль. (Коли б ці всі вогнища ми розмістили на плоскій рівнині, то не побачили б ні початку, ні кінця вервечки – опуклість земної поверхні перешкодила б цьому). І ось, коли все буде готове, настане пітьма і западе урочиста мовчанка,– не повинно бути жодного звуку, крім жалісного стогону нічного вітру та приглушених ридань нещасних жертв,– хай тоді всі вогнища, облиті гасом, спалахнуть одночасно, і полум’я разом з криками страдників підніметься аж до неба, до самого бога.
Глядачів зібралося більше мільйона; при полум’ї вогнищ із нічної пітьми виступають неясні обриси бань п’яти тисяч церков. О добрий місіонере, о жалісливий місіонере, залиш Китай, повернися додому і наверни цих християн на шлях істини!
Гадаю, що коли щось і зможе зупинити цю епідемію кривавих безумств,– так це безстрашні люди, які можуть, не боячись, стати проти натовпу; і тому що такі люди виковуються тільки в атмосфері небезпеки, гартуючись у боротьбі з нею, то найшвидше їх можна знайти серед місіонерів, які останній рік чи два перебували в Китаї. У нас для них роботи дуже багато, її вистачить для багатьох сотень і тисяч, і поле діяльності щодня зростає та зростає. Чи знайдемо ми таких людей? Можна спробувати. Серед 75 мільйонів американців повинні знайтися Меріли і Белоти; а по нами ж створених законах кожний приклад буде пробуджувати від сну лицарів великого ордену, і вони ставатимуть у перші лави борців.
1901
ДО ТОГО, ХТО СИДИТЬ У ТЕМРЯВІ
«Різдво цього року засяє в Сполучених Штатах народові, сповненому бадьорості й доброї надії, а отже, задоволеному й щасливому. Де-не-де, звичайно, озветься жовчний критикан, але небагато знайде він слухачів. Більшість тільки здивується мимохідь: що це, мовляв, за проява».
«Нью-Йорк трибюн», напередодні різдва.
А ось що пише нью-йоркська «Сан»:
«Мета цієї статті не в тому, щоб змалювати жахливі злочини проти людяності, чинені в ім’я Політики по деяких найлихозвісніших закутках нью-йоркського Іст-Сайду.60 Їх не можна змалювати ніякими словами. Ми тільки хочемо звернути увагу широкого загалу більш або менш безтурботних громадян прекрасної столиці Нового Світу на ту згубу й руїну, що завдається людям – чоловікам, жінкам і дітям – у найгустіш населеній і найменш відомій частині нашого міста. Тому, хто нам не повірить або почується зачеплений особисто, ми можемо назвати точні прізвища, час і місце. Тут описано тільки реальні факти, без будь-якого художнього домислу чи прикрас.
Уявіть, коли можете, цілий район міста, де хазяйнує цілковито один чоловік, без чийого дозволу не може бути проваджено ніяких справ, ні законних, ані незаконних; де до незаконних справ заохочують, а від законних відохочують; де порядні обивателі мусять літніми вечорами замикати двері, зачиняти вікна й сидіти по кімнатах у сорокаградусній духоті, не можучи вийти подихати свіжим повітрям на найприроднішому місці спочинку – на ганку свого дому; де ночами танцюють на вулицях голі жінки, а чоловіки без статі шастають потемки, мов гієни, за своїм «ділом», що його поліція не тільки дозволя, а й заохочує; де перша дитяча наука – обізнання з проституцією, і дівчатка з самого малечку навчаються тонкощів Фріниного ремества; де американських
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та памфлети, Марк Твен», після закриття браузера.