Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Сандро довелося докласти чимало зусиль, щоб наздогнати дівчинку. І врешті-решт йому просто довелося зробити їй підсічку - мала мчала наче вітер і петляла як переляканий заєць. І навіть вузька темна спідниця, позичена їй однією з служниць, не завадила їй у цьому забігу, а задершись майже до самих сідниць тільки збуджувала хлопця ще більше, а вигляд її рожевих колінок надав йому нових сил.

Збита з ніг спритним ударом ноги, Тасся вже летіла на кам'янисту землю, як прямо під неї, рятуючи її лікті та коліна і калічачи свою оголену спину, підпірнув Сандро. Він міцно обхопив її руками і притис до грудей. Якби Тасся просто завмерла, він, можливо, і відпустив би її. Можливо….

Але так спокусливо притиснулися до нього ще крихітні грудки, що здіймалися від напруги й важкого дихання. І так несамовито вона звивалася на ньому, намагаючись вирватися, що він просто запустив долоню їй у волосся і ніжно, але наполегливо натискаючи рукою, наблизив її личико до себе і вп'явся їй у губи. Його губи терзали її, його язик обпалював і пестив її язичок, а рука тихо ковзала по спині вниз, поки не дісталася пружних сідниць. Дівча затихло … Сподобалося, чи зараз пне коліном?..

Не бажаючи перевіряти на собі - пне чи не пне, Сандро зібрався вже підім'яти красуню під себе, як вона буквально вилетіла з його обіймів. А на нього зверху обрушилося відро холодної води.

Підскочивши від несподіванки, він побачив, як батько веде до будинку дівчину, обійнявши її за плечі. Лише раз він обернувся до сина, захолодив його суворим поглядом й промовив:

- Ночуй сьогодні в іншому місці.

Спочатку ошпарений окропом, потім облитий холодною водою, але страшенно задоволений собою, Сандро вирішив, що й справді потрібно відволіктися. Якось дивно на нього впливала ця дівчинка. Щоб  він колись поводив себе, наче перезбуджений сосунок? Та коли це таке було?! Була в нього в місті одна знайома,  от до неї на чайок з плюшкою  він і завітає. Так що вже за кілька хвилин босий, з оголеним торсом, у забруднених  штанях,  але верхи на чорному байку він мчав уперед - до розваг.

- Покажи мені свою руку, дівчинко, - наказав Костянтин.

-Ох, бідна дівчинко! – тут же заквохтала служниця, що вискочила,  щойно почула галас на подвір’ї. - Окріп мав Сандро дістатись, а дістався їй.

Костянтин похмуро дивився на покриту червоними пухирями руку.

- Ну що ж, Кармеліта, - звернувся він до служниці. - Перев'яжи їй руку і проведи до її кімнати. Нехай відпочине.

Накапавши в ложку якихось крапель, дав їх випити Тасі. Та покірно їх випила - вона була все ще під враженням від погоні та поцілунків, що дісталися їй так несподівано.

– Це зніме біль, дівчинко, – вже майже ласкаво додав старий.

Згорнувшись калачиком, нещасна від болю та переживань, не без допомоги ліків, Тасся почала засинати. Засинала, і все ще відчувала на губах смак чужих губ. Відчуття було якесь не правильне,  надто неприємне. Але  в пам'яті раптом виплив інший чоловік. Його чорні очі з прищуром дивилися на неї. І тільки шалені іскри металися в цих очах. Тверді на вигляд губи були міцно стиснуті. От саме ці губи не давали їй спокою. Чомусь у мізках  крутилася схвильована думка,  що, незважаючи на те, що ці губи були окреслені такими різкими лініями, вони мають буди м’якими і дуже ніжними. Очі дівчини кліпали й вже з  трудом відкривалися,  а чорнявий чоловік все не йшов із думок.

Їй привидився милий голубенький будинок, мама порається в саду, Десмон дресирує кішку Велму.  - Мама… Десмон… Велма… Моя пам’ять повертається, - схвильовано думала дівчина.

Увісні вона тихо, намагаючись не привертати уваги, пробирається до хвіртки. А біля хвіртки, в кущах, тримаючи під узду мула і гніду кобилу, причаївся друг її дитинства і соратник по пустощах Марк. Увалень - як по-дружньому називала його Тасся. Вона й справді ледве діставала йому до пахв. І раптом вона чує якийсь крик. Слідом за нею біжить мама і кричить: "Прокидайся! Тасю, прокидайся! Дитинко,  не спи! Благаю,  не спи!" Якась дивна сьогодні мама.

Так жарко раптом стало. Це, мабуть, від крику мами. Жарко так, наче горять руки, ноги... У грудях горить... Думки починають крутитися в шаленому калейдоскопі - плутаючись і все швидше і швидше змінюючи одна одну. І ось вона вже не може відрізнити одну думку від іншої, відчуває, але не бачить маму… брата… Чорнявого чоловіка,  ім’я якого вона так і не згадала…

В сутінках до білого будинку почали з'їжджатися темні машини. З них виходили по одному, а інколи і по двоє люди у ​​темних халамидах. Сусіди шушукалися і поспішно зачинялися у своїх будинках. Вони знали, що це означає. "Демони повернулися" - немов блискавка передавалася новина містечком та околицями. Гучно ляскали віконниці, що зачинялися, рипіли на петлях двері. Замовкли і забилися по кутках дворові пси. Ні птах не пройде, ні звір не пробіжить.

Прибігла додому ще засвітла зарання відпущена служниця священика Кармеліта. З жахом в очах і заламуючи руки, вона розповіла своїй матері про події цього дня. Як привіз Сандро, син священика, підібрану на дорозі дівчину. Як обпалила маля руку, а Кармеліта їй робила перев'язку і укладала дівчинку спати. І як не могла потім добудтися опоєну дурманом дитину. Як дивно,  на її очах,  в дівчинки загоювалися страшні опіки.  І про дивну реакція отця Костянтина на те загоювання. Про священиків, які готувалися до проведення страшного ритуалу. Про те, як видворив її з хати господар і замкнув за нею з брязкотом двері.

- Маммі, вона не може бути злом. Вона ж ще дитина! Вона така світла й невинна! Це ж треба бути сліпим,  щоб  те не побачити!

Тихо сиділа стара мексиканка і тільки сльоза покотилася по зморшкуватій щоці.

- Він не пошкодував свою дитину, не пошкодує й чужу, - тільки це й промовила маммі.

Вона знала,  про що говорила. Колись і вона,  ще коли була молода,  прислужувала в будинку у отця Костянтина.