Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

Але перш за все Аміна твердо вірить у те, що в кожної людини є власне призначення. Своє дитинство Аміна пам’ятає спокійним і безтурботним. Воно минало у дружбі з книгами. Саме книжки допомогли Аміні сформувати бажання «врятувати світ». Читаючи казки, Аміна дивувалася, чому саме принц завжди мав рятувати принцесу. Дівчинці хотілося внести у класичні казки поправки. Чому б для різноманітності якійсь принцесі не врятувати принца? Адже принци також потрапляють у біду. Та й принцесам не гоже завжди сидіти, склавши руки. І хоча дитинство залишилося лише в теплих спогадах, бажання «рятувати світ» у Аміни не зник­ло. Навпаки, стало ще твердішим, а казки знову уві­йшли в її життя. Так, разом із друзями Аміна почала розробляти проект «Новітні казки України» — серія казок для дітей, де правдиво, але адаптовано до дитячого розуміння, розповідається про героїв сучасної України. У книзі йде мова і про видатних героїв, і про простих солдатів, волонтерів, медиків і парамедиків, усіх, хто не залишився байдужим до існуючої воєнної ситуації в Україні, кожного, хто робить усе, щоб маленькі читачі могли жити в тій країні, про яку ми всі мріємо — вільній, сильній, процвітаючій і захищеній.

Аміна не вірить у кохання з першого погляду. Перед першою зустріччю з майбутнім чоловіком Адамом Аміна хвилювалася, вибираючи вбрання. Яку сукню вдягти, яку зачіску зробити? Вона вагалася, чи вибрати щось особливе, більш витончене й елегантне, чи, навпаки, одягти щось повсякденне. А потім вирішила бути такою, якою є насправді. Вже довгий час Аміна й Адам спілкувалися у соціальній мережі, навіть не підозрюючи, що живуть в одному місті. Аміна відразу відчула спільність інтересів і цінностей. Вона захоплювалася висловлюваннями Адама і його поглядами на життя. Одна місія, одна мета — честь роду і боротьба за свободу. Схожі світогляди, розуміння свого місця в житті — Аміна й Адам зробили свій вибір, розуміючи, що від цього будуть залежати не лише їхні життя, а й життя майбутніх поколінь. Говорять, що справжні шлюби створюються на небесах, а істинне кохання дарується лише обраним. Бог був щедрим, поєднавши Аміну й Адама. Так почався їх непростий тернистий шлях. Пара була такою красивою, що люди наврочили. Адам потрапив у в’язницю, але мужня Аміна терпляче і відважно чекала на нього майже три роки. Вона була здатна на все заради коханого  — чекати, молитися, звертатися з апеляцією і писати позови у Європейський суд із прав людини, навіть брати в’язницю штурмом.

Під час Євромайдану Аміна була лікарем, допомагала бійцям Афганської сотні. А потім прийняла рішення їхати на фронт. Це навіть не обговорювалося — так мало бути. Підтримав рішення Аміни і її чоловік, який при першій же можливості приєднався до дружини. Адаму й Аміні випала честь боротися з тим же ворогом, який окупував і Чечню, але вже в Україні. Кожен має бути корисним на своєму місті.

Аміна й Адам, як глибоко віруючі, завжди впевнені у тому, що лише віра допомагає долати всі складнощі життя, які не обминули і їх домівку, дві їхні рідні країни — Чечню й Україну. У хвилини, коли надія вже була втрачена, заради благополуччя коханої Адам навіть запропонував дати дружині розлучення, подумки готуючись до страти. Але навіть на лезу ножа Аміна була непохитною і твердо вірила в їхню з чоловіком перемогу. Так і сталося. Віра і жага до свободи були такими сильними, що Аміна й Адам перемогли. Адама було звільнено. Коли Аміна поруч із чоловіком, вона завжди спокійна і почувається в безпеці. Переконана, що із ним буде все гаразд. І дуже нервує, коли не разом із Адамом. Аміна вірить, що кожній людині написано на роду, яким буде її шлях. І неможливо прискорити чи відтягнути час смерті. Долю не обдуриш. Коли жінка завжди вірна своєму чоловікові, він стає нездоланним воїном. Вірність і відданість Аміни роблять Адама непереможним і невразливим.

Аміна впевнена, що навіть у безвихідних ситуаціях є місце для дива. Варто лише створити умови для його існування. У житті все складається з послідовностей і не буває випадковостей. Так, одного разу, не пішовши на вибори і не використавши свій голос, людина створює ґрунт для фальсифікації. Ігнорування і не підтримка, а ще більше — цькування якоїсь гарної ідеї накладають вето на майбутній розвиток країни. Елементарне ігнорування безладу і сміття у власному дворі створює величезні перепони у нашому житті. Дуже часто до перемоги веде дов­га, послідовна, рутинна і нецікава робота. Хоч Революція Гідності вибухнула величезною хвилею у свідомості всіх українців, вона була лише поштовхом — сильним, міцним, але тільки одним поштовхом. Аміна впевнена, що Україна приречена на Перемогу, бо їй Бог помагає. Але від усіх і від кожного залежить, як скоро прийде наша Перемога.

Ще на Майдані Аміна зазирнула в очі смерті, коли привозили поранених. Тут потрапила під обстріли снайперів. На Майдані змінився її світогляд. Аміна добре знала Сергія Нігояна, який першим загинув від рук снайперів. Як воно закривати очі юнакові, майже дитині?! Якими б не були випробування, є речі до яких неможливо звикнути. Але… звикаєш.

Аміна дуже любить квіти, але не зрізані, які житимуть лише кілька днів, а справжні — у вазонах. Так, Аміні навіть в одному зі своїх інтерв’ю довелося виправдовуватися за свою незвичайну квіткову пристрасть. Хіба може розкішний букет троянд прожити більше, ніж три дні? А от маленька кімнатна троянда здатна дарувати красу й аромат кілька років. Сама Аміна теж ніколи не дарує квіти. Віддає перевагу цукеркам та іншим солодощам. Те ж саме стосується і хутрових виробів. Натуральне хутро значно краще виглядає на живій тваринці, а не напівоголених плечах світської левиці. І з цим важко не погодитися. Як часто прості речі та цінності знаходять своє відображення у складних долях непростих людей. Чомусь саме людям зі складним життям вдається знаходити радість і щастя у простому й малому.

Якось Аміні довелося писати про своїх колег-лікарів. Це було і легко, і важко. Легко, бо Аміна досконало знала не лише медичну теорію, а й реальну практику. Важко, бо, на відміну від своїх колег, Аміна віддавала перевагу воєнній зброї, а не лікарняному чемоданчику. Війна — це місце вбивств. Основне завдання кожного бійця — знищити ворога, переважно фізично. У бійців це просто — натиснув курок і куля робить свою справу. З військовими лікарями набагато складніше, адже їхня задача не вбивати, а рятувати. Трапляються випадки, коли військовим медикам доводиться рятувати життя не лише наших солдатів, а й