Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

вирішив Страйк, він називатиметься так) на стару зручну сорочку і просторішу пару штанів. Коли він проходив повз стіл Робін дорогою до вбиральні, та була біля телефону, а на обличчі її читався вираз незацікавленої уважності, характерний для людини, яка чекає на відповідь. Страйк почистив зуби над щербатою раковиною, подумав, що тепер, коли він неохоче визнав, що замешкав у офісі, життя Робін стане простішим, повернувся і побачив, що вона поклала слухавку і що вона в розпачі.

— Вони, здається, уже навіть не передають моїх повідомлень,— сказала вона Страйкові.— Кажуть, він на студії «Пайнвуд» і турбувати його не можна.

— Принаймні нам відомо, що він знову в країні,— мовив на це Страйк.

Він узяв з шафи звіт про перебіг розслідування, знову сів на диван і почав мовчки записувати вчорашні розмови. Робін дивилася на нього краєм ока, захоплена ретельністю, з якою Страйк укладав свої нотатки, чітко вказуючи, як, коли і від кого дізнався конкретну інформацію.

— Гадаю,— сказала вона після довгого мовчання, протягом якого то потай спостерігала за роботою Страйка, то роздивлялася фасад будинку номер 18 на Кентигерн-Гарденз на знімках «Гугл — Планета Земля»,— треба бути уважним, щоб нічого не забути?

— Не в тім справа,— відповів Страйк, не піднімаючи очей від нотаток.— Не можна лишати стороні захисту жодних зачіпок.

Він промовив це так спокійно і розважливо, що Робін якусь хвильку міркувала над його словами, гадаючи, що не так щось зрозуміла.

— Тобто загалом? — спитала вона нарешті.— В принципі?

— Ні,— відповів Страйк, продовжуючи писати.— Я маю на увазі, що не хочу дати стороні захисту на суді над людиною, яка убила Лулу Лендрі, навіть шансу уникнути справедливості, довівши, що я недбало веду справу, а отже, є ненадійним свідком.

Страйк вихвалявся і знав це, але просто не міг стриматися. Він був, за власним визначенням, на коні. Веселощі посеред розслідування справи про вбивство могли здатися комусь дивними, але Страйк знаходив смішне і в темніших місцях.

— Робін, ти не могла б вийти по якісь бутерброди? — спитав він головно для того, щоб мати змогу підвести очі й побачити її вражений вигляд.

Поки її не було, Страйк завершив нотатки і саме збирався дзвонити давньому колезі у Німеччину, коли Робін забігла всередину з двома пакетами сандвічів і газетою.

— Твоє фото на передовиці «Стендарду»,— видихнула вона.

— Що?

Йшлося про фото, де К’яра йшла слідом за Дафілдом до його квартири. К’яра вигляд мала надзвичайний; на мить Страйк подумки перенісся у пів на третю ночі, коли вона лежала під ним, біла й оголена, і її шовкове волосся розливалося на подушці, і вона шепотіла й стогнала.

Страйк зібрався; на фото була лише половина його — одна рука піднята, щоб відігнати папараці.

— Все добре,— сказав він Робін, знизавши плечима і повертаючи їй газету.— Вони гадають, що я охоронець.

— Тут пишуть,— повідомила Робін, розгортаючи газету,— що К’яра вийшла від Дафілда з охоронцем о другій.

— Отже, так і було.

Робін уважно глянула на нього. Оповідь Страйка про минулу ніч закінчувалася епізодом з ним, Дафілдом і К’ярою у Дафілдовому помешканні. Її так зацікавили різні елементи розслідування, які він виклав, що Робін навіть забула запитати, де він ночував. Вона чомусь вирішила, що Страйк залишив модель і актора разом.

До офісу він приїхав у тому самому одязі, що й на світлині.

Робін відвернулася, читаючи статтю на другій сторінці. Там прозоро натякали, що К’яра і Дафілд насолоджувалися любовними іграми, поки охоронець чекав у коридорі.

— А вона в житті така ж гарна? — спитала Робін з непереконливою буденністю, згортаючи газету.

— Так, гарна,— відповів Страйк; йому тільки здалося, що ці два слова прозвучали як вихваляння? — Будеш із сиром і огірком чи з яйцем і майонезом?

Робін обрала перший-ліпший сандвіч і сіла їсти за свій стіл. Нова гіпотеза про місцеперебування Страйка вночі затьмарила її захоплення розвитком розслідування. Важко буде примирити своє бачення Страйка як покинутого романтика з тим фактом (це було неймовірно, але вона чудово розчула його жалюгідну спробу приховати свою гордість за це), що він переспав із супермоделлю.

Знову задзвонив телефон. Страйк, маючи повен рот хліба й сиру, підняв руку, зупиняючи Робін, прожував і сам узяв слухавку.

— Корморан Страйк.

— Страйку, це Вордл.

— Привіт, Вордле. Як ся маєш?

— Не дуже, коли чесно. Ми щойно виловили з Темзи труп, який має при собі твою візитівку. Цікаво, що ти зможеш про нього розповісти.

10

Вперше з часу, коли він забирав речі з Шарлоттиної квартири, Страйк вирішив, що доречно буде взяти таксі. Поки машина їхала в бік Воппінгу, він байдуже спостерігав за зростанням цифр на лічильнику. Водій був сповнений рішучості пояснити йому причини, через які Гордон Браун є ходячою ганьбою. Страйк усю мандрівку просидів мовчки. .

То мав бути не перший морг, де Страйкові довелося побувати, і не перше тіло, на яке довелося дивитися. Він уже практично мав імунітет до жорстокості кульових отворів; до понівечених, розірваних тіл, до внутрішніх органів, вивалених, мов у м’ясній крамниці, блискучих і закривавлених. Страйк ніколи не вирізнявся гидливістю; навіть страшно понівечені тіла, холодні й білі у своїх морозильних шухлядах, для людини його професії ставали чимось стерильним, стандартизованим. Оживали та приходили в його сни інші тіла — побачені поза моргами, необроблені, не захищені офіціозом і процедурою. Його мама у похоронному бюро, виснажена, але молода, одягнена в свою улюблену довгу сукню з рукавами-дзвониками, під якими ховалися сліди від голки. Сержант Гері Топлі на закривавленому піску афганської дороги: обличчя не зачепило, але нижче ребер тіла не було. Страйк лежав на гарячій землі й силувався не дивитися

у порожнє обличчя Гері, боявся дивитися на себе, щоб не дізнатися, скільки тіла не вистачає у нього... і так швидко зіслизнув у прірву забуття, що так і не дізнався, поки не прокинувся у польовому шпиталі...

На голій цегляній стіні передпокою у морзі висіла імпресіоністська картина. Страйк втупив у неї погляд, міркуючи, де її бачив раніше, і згадав: над коминком у помешканні Люсі та Грега.

— Містер Страйк? — спитав сивий асистент патологоанатома у білому халаті й латексних рукавичках, визираючи з-за дверей.— Заходьте.

Вони, ці трупарі, майже завжди були веселі, приємні люди. Слідом за асистентом Страйк увійшов у світло й холод великого приміщення без вікон, з великими сталевими дверима морозильного відділення, що повністю