Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

– Але ж це… Це ж геніально, учителю! – Вп'явся пальцями у своє головне гніздо Леон. – Це заклинання... Це ж яке зменшення ризиків, яка безпека! Можна брати участь у найскладніших та найнебезпечніших ритуалах! Можна… Це ж…

– Стримайте запал, побійтеся Небес, віконте. – Поблажливо хмикнув геомант. – По-перше, це моя особиста розробка. І ділитися нею у мене поки що немає жодного бажання. По-друге, навіть вияви я це бажання, подібну магічну техніку потягнуть лишень Архімаги Землі та Життя. З чого виходить по-третє – перед вами єдиний маг, здатний взагалі використовувати цей трюк. Так що – з ким ви цим закляттям ділитися зібралися, любий мій Леоне?

  Д'Альбон ніби отримав мішком між очима. І погляд став до болю ображеним. Бо він вже малював собі картини того, як сам стане Архімагом, потім навчиться створювати таких же Доппельгенгерів, і четвірка абсолютно ідентичних віконтів Д'Альбон нарешті зможуть створити такий бажаний Грозовий Престол.

– Егеее, наставнику, вмієте ж ви спаскудити навіть, здавалося б, найпрекраснішу новину…

– Не більше одного дива за раз, пане Д'Альбон. Сьогоднішнім дивом зараховується порятунок вашої філейної частини від зубів цих красенів. – Грейткіллс кивнув головою в бік піщаного вихору, що все ще кружляв, з драконами всередині. За час бесіди магів піщана буря з метеоритного каменю вже мала перетерти в пил кістяних химер. Але Грегор ясно відчував, що ті ще цілком собі функціонують і, здається, навіть починають злитися.

– Мааати моя… в магії нічого не розуміла… – Тільки й встиг пробурмотіти геомант, після чого піщаний смерч осяявся зсередини спалахом отруйно-зеленого кольору і зник. На його місці залишився посічений камінням, без половини тулуба, але так само функціонуючий і смертоносний дракон. А ще з'явилося огидного вигляду щупальце, що включало в себе порівну піщинки все того ж багатостраждального метеорита і білі вкраплення чогось підозрілого, що нагадувало кістку. І ось це щупальце зі швидкістю блискавки метнулося до магів, що ширяли в повітрі.

Але щупальце зі швидкістю блискавки не може бути швидше блискавки зі швидкістю блискавки. Якщо ви розумієте, про що мова. Тому сфера розрядів, що виникла за велінням Леона Д'Альбон, встигла захистити двох магів і гігантського голуба від страшного удару.

– Ой лишенько... – З почуттям промовив Леон, після чого знепритомнів і кинувся до землі зі швидкістю падаючого каменя. Створення захисту собі і наставнику забрало в нього останні сили.

– Ідіот... – Заплющивши очі, пробурчав Грегор Грейткіллс.

– Важкий, зарразо, коли відіжратися встиг?.. – Пробурчав Хісс, який миттю виріс з кишені Архімага і підхопив падаючого віконта в польоті, щоб потім вкласти на спину все того ж голуба. Пернатий, вочевидь, був не дуже задоволений перевантаженням, що й доніс до оточуючих обуреним урлурлур.

– Не бурчи, Теодоре. Зараз ми трохи полегшимо твою ношу. – Поплескав пернатого по шиї геомант. – Віднесіть віконта до замку. І дайте йому один з моїх цілющих кристалів, бо рана там зовсім не проста.

– Та не долетимо ми, він прямо тут скінчиться… – Буркнув Хісс.

– Вже ні. – Заперечив геомант, провівши долонею над раною учня. Кровотеча припинилася, а границі поранення навіть дещо зійшлися, наче стаючи на шлях загоєння. – Я скоро буду. Здається, ситуація цікавіша, ніж я думав спочатку.

– Урлурлур? – Запитав голуб, косячи око у бік свого сідока і творця.

– Безумовно, ти маєш рацію, Теодоре. Такий рівень маніпуляції матерією та добровільна відмова від стандартної форми говорить лише про одне. Ми возимося з ляльками. Мені треба дістатися ляльковода. Тож – я вниз. – Залишивши Леона без свідомості під опікою Хісс і голуба, геомант зістрибнув зі свого сидіння. На галявину, що розташовувалася тридцятьма метрами нижче, де на нього чекали кістяний дракон і гігантське щупальце.

Приземлення, здавалося б, звичайнісінького, стрункого геоманта вісімдесяти кілограмів вагою, викликало широку ударну хвилю, яка покотилася з гуркотом у бік дракона і щупальця, пропахуючи дерн, наче ніж грабіжника парусину повозки, і видираючи кущі з коренем. Щупальце стрімко крутнулося навколо своєї осі, після чого в бік геоманта і хвилі, що ним утворилася, вирушила хмара піщано-кістяних уламків, що сочилися магією Смерті. Грегор навіть не звернув уваги на атаку, прийнявши уламки, що безсило дзвякнули, на свою шкіру, яка за мить до удару покрилася сяючим на сонці фіолетовим камінням.

Захист же земляного валу, що насувався на нежить, був набагато менш пасивним. Назустріч загрозі з землі, немов із гармати, вистрілило п’ять валунів розміром із коня кожен. Збивши левову частку некротичних уламків, два камені обсипалися на землю, не досягнувши мети. Три валуни, що залишилися, добряче посічені, але все ж таки потрапили за адресою. Один із них врізався в голову кістяного дракона, а два інші дісталися гігантському щупальцю.

Ревучи від гніву (навряд чи нежить може ревти від болю, правда?) дракон видихнув у бік кривдника хмару того ж синього туману, але було запізно.

Земляний вал дістався крилатого умертвя. І з-під зораної землі, мов колектори, вистрибнули три бобри. Тільки ось розмір у них був під стать дорослій людині, та й, судячи з зовнішнього вигляду, зроблені були тварини з якогось сріблястого металу. Двоє гризунів блискавично опинилися біля щупальця, все ще дезорієнтованого двома точними влучаннями величезного каміння. А третій, особливо не мудруючи, перекусив праву передню лапу останнього кістяного дракона. Крику було…