Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

Умовивши Мусю піти на побачення з Карлом, я викликала таксі. Звичайно, не добре обманювати подругу, але і зрадити Карла, свого друга, я теж не могла. Не красиво було б повідомити йому, що Муся відмовилася від побачення, адже я його сама вмовила на це, збрехавши, що вона із задоволенням піде з ним в ресторан або ще куди-небудь. Ще я набрехала Мусі, що якщо Женя побачить її в компанії іншого хлопця, то він почне її ревнувати. І вона погодилася на подвійне побачення: вона - з Карлом, а я - з Женею. Я їй пообіцяла, що буду пускати бісики очима Карлу, всяко даючи йому зрозуміти, що я не рівно дихаю до нього, також цим я повідомлю Жені, що я ним не цікавлюся, і це змусить його звернути свою увагу на Мусю.

Таксі зупинилося біля магазину «Super Star». Я віддала гроші таксисту і вийшла з салону машини.

- А чи не зарано по магазинах бігати? - запитав саркастично таксист. - Вони не скоро відкриються! Довго тобі доведеться тут кукати, красуню!

- Я працювати йду, а не на шмотки дивитися! - випалила я розсерджено, зачинивши дверцята.

- Ага, працювати вона йде! - бурчав про себе працівник служби таксі, закотивши про себе очі. - Ти переплутала, дорогенька, ніч з ранком. Твої вже давно зараз десь сплять після відпрацьованої ними зміни!

Поки до мене дійшло, що мене обізвали нічним метеликом, таксі поїхало за лічені секунди, при цьому вираз обличчя таксиста був настільки улесливої думки про мене, що такою дурепою я ще ніколи в житті себе не відчувала!

 «Нічого не скажеш! Вдалий початок дня!»

Я попрямувала в бік свого робочого місця, яке виявилося ще закритим, хоча вже була половина одинадцятого. Дивно, що нікого немає. А може Смольний знову влаштував якусь гулянку, а мене, як завжди, ніхто не попередив? Хоча це малоймовірно. Адже тільки вчора ми відпочивали в «Бермудах». Я точно пам'ятаю, як Карл говорив, що кожної останньої п'ятниці місяця Смольний влаштовує свято для працівників магазину. Сьогодні не може бути знову п'ятниця. І два дні поспіль один і той же день не може бути!

 Я почухала потилицю і уважно дивилася на своє відображення у вітрині магазину.

- П'ятниця? - запитала я у свого відображення, широко відкривши очі. - Якщо вчора була п'ятниця, то сьогодні виходить субота?

Я обернулася в сторону дороги, по якій зрідка проїжджала хоч якась машина. А навколо мене я не побачила жодного перехожого.

 - Дура, я тупа! - стала я лаяти саму себе. - Вибратися з дому в суботу в таку рань!

У цьому районі знаходяться тільки елітні бутіки. А так як еліта на вікенд відлітає кудись відпочивати подалі від галасливої ​​столиці, то і дорогі магазини не працюють у вихідні.

Як на зло, я забула свій мобільний вдома, і мені не було з чого викликати таксі, щоб дістатися назад додому. На моє нещастя в суботній ранок всі таксисти країни спокійно відсипалися в своїх ліжечках і мені, тому не зустрілося жодне заіржавіле «корито» по дорозі в метро. А знаходилося воно від магазину дуже і дуже далеко. Звичайно, охочих мене підвести - не було відбою. Всю трасу біля мене зупинялися машини, щоб зробити добру справу і підвести бідну дівчину, чия зовнішність так і кричала про її нічну професію.

І чому це моделям потрібно одягатися, як вуличні повії?! Злилася я. Звичайно, це красиво і сексуально. Всі чоловічі погляди прикуті до тебе. І мені останнім часом це стало дуже і дуже подобатися. Бути красивою і бажаною - дуже приємно, я вам скажу. До цього на мене хлопці взагалі не звертали уваги. Ні в школі, ні в академії. Мене це сильно засмучувало, хоча я і удавала, що мені на це наплювати. А насправді бути красунею - дуже, ну дуже мені подобається!

Добралася я воріт свого будинку тільки о першій годині дня. Лаючи свою матір усіма поганими словами, які були мені відомі, я увійшла в будинок. Адже це була її ідея побудувати будинок в елітному районі, який знаходиться майже на краю світу від Києва. Оскільки сюди метро ще не провели, мені довелося йти сюди ще пів години під палючими променями жаркого сонця на своїх півметрових шпильках-дрильках. Шлунок мій бурчав від голоду, сама я була схожа на пережарене яблуко. Але найгірше те, що по дорозі в цей чортовий елітний район мені не зустрівся жоден магазинчик, де я б змогла вгамувати свою спрагу. А пити мені хотілося жахливо! Я перерахувала всі пластикові пляшки з-під мінералки, що зустрілися мені по дорозі. А їх було багато. Не вміємо ми, люди, жити в чистоті і гармонії з природою! Треба всюди напаскудити, щоб після нас уже ніхто тут не вижив.