Читати книгу - "Колишні. Повернути минуле, Софія Брай"

Поки вона була занурена у свої роздуми, вони під'їхали до вілли. Поруч була припаркована незнайома машина. Дмитро вийшов з машини і побачивши незнайомий автомобіль, спохмурнів і його обличчя стало суворим.

Софія залишилася стояти на місці і глянула на Дмитра.

 — Твої батьки приїхали? 

Дмитро не відповів, очевидно, що то були вони.

— Вони дуже рідко приїжджають, — його голос був серйозний, з ледь чутним відчуттям неприязні. Софія чомусь відчула хвилювання, хоч вона вже й бачилася з Мирославою, але з батьком Дмитра вона ще не була знайома.

Помітивши її сумніви, Дмитро підійшов до неї і міцно схопив її за руку. 

— Я ж поруч, чого ти боїшся? 

— Нічого я не боюся, — заперечила Софія, яка насправді всередині відчуваючи паніку. Невідомо, навіщо вони приїхали.

Невідомий: «Твої діти дуже милі, вони схожі на тебе та на їхнього батька». 

Телефон Софії знову видав звук вхідного смс, переглянувши його, у неї все стиснулося всередині. Як ця людина змогла сфотографувати дітей? Він слідкує за нею? Все її життя було під наглядом «незнайомця», і це привело її в жах.

Що з тобою? — обернувшись, спитав Дмитро після того, як побачив, що Софія раптово зупинилася. Подивившись на Дмитра, вона мовчала кілька секунд і сказала: 

— Я дещо забула в магазині, мені треба з'їздити. Говорячи це, вона звільнила свою руку з долоні Дмитра. 

— Важлива річ? — Дмитро сумнівно глянув на її іншу руку, в якій вона тримала телефон.