Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

Регіт заповнив Залу. Демони гарчали і вищали від сміху, з роззявлених пащек капали слина. Пророк м’яко розсміявся, розвертаючись до неї спиною.

-Діти мої! Цей день нарешті настав! Ми знищимо людей і заберемо їхні душі раз і назавжди! Ми справжні володарі цього світу! Нам належить цей простір від найтемніших глибин Пекла до самого піднебесся! Ми повернемо його собі!

Тисячоголосий рев був йому відповіддю.

-Не поспішай, сучий сину! – гримнув голос за його спиною.

Пророк завмер, а тоді повільно, дуже повільно – він обернувся.

Рубі стояла просто за ним. Стояла рішуче, стояла на смерть.

-О, бо хто це сказав? – глузливо промовив Пророк. – Ти? Ти одна будеш протистояти мені і моїй армії? Лише одній з них – а їх більше, набагато більше, їх безліч, їх мільярди! Твій мізерний людський розум не в змозі осягнути усю нашу міць і силу! Ми…

-Не надривайся, – обірвав його вже інший голос, і вперед виступила Катрін. Поріз на її щоці трохи псував героїчний виступ дівчини, але загалом вона бадьоро трималася на ногах, грізно дивлячись на Пророка. – Знаєш таке чудове людське прислів’я? «Не кажи «гоп!», поки не перескочиш».

Пророк розреготався і раптом…

Він замовк.

Артефактний меч Емілії устромився йому в спину так різко і несподівано, що ніхто і пискнути не встиг.

-Як тобі і сказали, – дівчина відкинула волосся з чола. – Не кажи «Гоп!», поки не перескочиш.

Пророк мовчав. Його біль видавало його хрипке дихання, проте вся його бравада не дозволяла йому зараз скрикнути.

А з демонами раптом почало щось відбуватися. Контури їхніх тіл попливли, здавалося, що вони розмивалися, тремтіли, кривилися під найнесподіванішими кутами.

-Чого ви стоїте? – гримнула Емілія на сестер, які дістали мечі і нерішуче спостерігали за ситуацією. – Добийте його!

Зморшкувата рука Пророка ворухнулася, намагаючись дістатися до леза і забрати цей біль, забрати…

-Х-ха! – з коротким криком Катрін рубонула по кисті – відрубана кінцівка полетіла на підлогу зали та, ледь торкнувшись її, обернулася на пил.

Пророк кричав. Відчайдушно, безнадійно, болісно, з ненавистю до усього живого – і довго, безмежно довго. Цілу вічність. На підлогу посипалися уламки вітражних вікон. Дівчата зиркнули на Дзеркало – якщо воно не витримає…

-Ви… Ви заплатите мені за це…Заплатите!.. Ви… – лемент постаті у каптурі зливалася із ревінням і скигленням демонів – оглушлива симфонія люті та розпачу.

-Я у цьому сумніваюся, – промовила Рубі.

Крок, другий… Розмах…

Меч майнув у її руках, наче блискавка – обезголовлене тіло Демонічного Пророка розсипалося міріадами порошинок. І, немов за командою, один за одним демони просто лускали, наче бридкі повітряні кульки. І запала тиша – така глибока, що вона аж дзвеніла у вухах. Тиша, яка ознаменувала перемогу.

Дівчата, скривившись, присіли, прикриваючи голови руками і все ще не вірячи, що це кінець.

-Дзеркало! – підхопилася на ноги Емілія, мало не перекинувши Пілота. Той лише скривився, пригортаючи до себе поранену руку, проте його погляд, спрямований на Ем, був сповнений радості. – Його ж треба запечатати!

Стражі, Наставники і Відступники підходили до Дзеркала, намагаючись не дивитися на полеглого. Ернандес бездумно сиділа під стіною Зали, заплющивши очі.

-Рубі? – голос змусив її здригнутися – перед нею стояв Севен.

Нічого більше не питаючи, дівчина кинулася до нього в обійми. Вогненні серця були разом.

-Закохані, ходіть-но сюди! – гунув їх Алісдейр.

Узявшись за руки, вони підійшли до решти. Рубі виступила вперед.

-Ну, Ернандес, ви це все закінчили, вам і карти в руки, – усміхнувся до неї Хосе, проте його очі залишалися втомленими і сумними.

Дівчата виступили з рядів.

Рубі стала біля дзеркала, торкнувшись його рукою.

-Кілісімін адійла мюхюрле.

І від її  руки вгору і вниз побігла смуга сріблястого світла, мов перерізаючи Дзеркало навпіл.

Зліва від Ернандес виникла Емілія, поклавши руку на гладеньке скло.

-Кілісімін…

Ті ж слова, промовлені голосом Стража Галлагер, зумовили ще одну смугу світла – впоперек Дзеркала. Зрештою, Катрін, також опинившись біля них, повторила три слова.

Портал засвітився дивним примарним світлом і погас – щоб ніколи більше не пустити Зло у їхній світ.