Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

Мама зітхнула. Я очікував на розпитування, та вона лише стомлено промовила:

— Повідомиш, коли на тебе чекати.

— Обов’язково.

І знову тиша. Я не знав, що ще можна додати.

— Як Теодор? — поцікавилася мама.

Я інстинктивно озирнувся на двері спальні.

— Спить.

На щастя, не відчувши напруженості в моєму голосі, вона тим вдовольнилася.

— Добре. Зв’яжешся зі мною.

— Бувай, мамо.

Після завершення розмови я якийсь час стояв біля вікна в коридорі, дивлячись на беззоряне небо та яскраві вогні Балтимора. Потім пройшов до спальні, поклав смартфон на шафку біля ліжка, скинув джинси й простягнувся на матраці.

Тео спав. Я до пояса вкрився тонкою ковдрою й, склавши руки на грудях, утупився в стелю. Намагався повернути, витягти на поверхню розгубленість і співчуття, що здійнялись у свідомості, коли дізнався про останні батькові роки у спортзальній підсобці, проте вони вислизали крізь пальці, наче медузи. Натомість із глибини піднімалося роздратування. Чому він нічого не сказав? Що й кому намагався довести? Краще здохнути, немитому й голодному, в шкільному підвалі, ніж попросити про допомогу, — це те, що він прагнув донести? Я розумів, що думати так — несправедливо та неправильно, що злістю я лише прикриваю власні сумніви — а що як це не він, а ми з матір’ю винні? — проте в ту мить почувався таким самотнім і невідь-ким зрадженим, що міг жаліти лише самого себе. Певна річ, я шкодував його, втім, то було звичайне людське співчуття: я не відчував до нього те, що мав би відчувати син до батька.

Повіки важко склепилися. Я потрусив головою. Був сонним, але не хотів спати. Хотілося лежати й длубатися в собі, думати про батька, визначитися із почуттями. Натомість менше ніж через чверть години після розмови з матір’ю я провалився в сон.

Мені наснився

дім — моя квартира на Грушевського. Я сидів у дитячій із ноутбуком на колінах. Теодора не було. Вві сні я зайшов у Google, відкрив розділ «Історія активності в Інтернеті та додатках» і прокручував записи вниз, поки не натрапив на:

пошук peyton norwood washington field email 10:27

пошук peyton norwood fbi email 10:24

пошук special agent norwood 10:22

Сновидіння було усвідомленим, я відчував, що можу впливати на свої дії. Спочатку в пошуковому рядку ввів peyton norwood washington field email. Потім — peyton norwood fbi email. Більшість результатів стосувалася не спецагента Пейтона Норвуда, а дій ФБР у містечках Норвуд, штат Массачусетс[72], Норвуд, штат Нью-Джерсі[73], Норвуд, штат Огайо[74], Норвуд, штат Пенсильванія[75] або яких-небудь інших подій у вищезгаданих Норвудах без прив’язки до ФБР. Фразу special agent norwood пропустив через пошуковик останньою. Результати не відрізнялися від попередніх. Я пробіг очима перші заголовки: FBI Special Agent Salary in Norwood, NJ[76], Norwood students earn FBI Junior Agent badges[77], Allstate Agent, Norwood, NJ — Life, Home & Auto Insurance[78]. А тоді перемістив указівник миші до позначки «Зображення» в рядку меню Google. І це вже був не сон. Чи то пак не зовсім сон. Я немовби відмежувався сам від себе й уві сні розумів — пригадував, — що саме так учинив два місяці тому, в Україні, в ніч із п’ятниці на суботу, 13 червня: спочатку прогнав фрази, які знайшов у історії Google, через пошук, зупинився на останній, а згодом, не знайшовши нічого цікавого, перемкнувся на пошук серед зображень. Сподівався, що це дасть змогу відсіяти частину посилань щодо населених пунктів. І помилився. Тобто мені здавалося, що помилився.

Уві сні вказівник миші дотягнувся до напису «Зображення». Я клацнув лівою кнопкою, а тоді

зі страхітливим хрипом прокинувся.

Сів у ліжку.

Легені палали, наче хтось наповнив їх метаном і підпалив.

Я згадав.

Щоб мені сказитися, я пригадав, де його бачив!

85

— Меллорі, ви тут?! — я розчахнув двері кімнати для спостережень.

Асистентка доктора Далтона, схилившись набік, куняла в кріслі, вчора зайняте Енді Далтоном.

— Що? — вона випросталась, закрутила головою навсібіч і побачила мене. — Що трапилося?

— Тут є Інтернет? — випалив я, вмикаючи горішнє світло.

— Так, але… — лампи спалахнули, й дівчина прикрила очі рукою.

— Мені потрібен Інтернет!

Вона встала з-за столу, показала рукою на плаский монітор обабіч основного екрана. Я протиснувся повз неї, влаштувався у кріслі, підтягнув клавіатуру. Білявка, все ще мружачись, витріщалася на мене.

— Що не так? — спідлоба зиркнув на неї.

Меллорі кинула швидкий погляд на оглядове вікно, щоб переконатися: у спальні не відбувається нічого надзвичайного, потім подивилася на мене.

— Ви впевнені, що у вас усе добре?

— Так! — вигукнув я, але перед тим, як ухопитися за клавіатуру, опустив очі й збагнув, що сиджу в кріслі в самих трусах. От лайно! — Я не помітив. Пробачте…

— Принести вам що-небудь зі спальні?

— Так, будь ласка.

Вона вийшла. Монітор, на який вказала Меллорі, було під’єднано до робочої станції з операційною системою Mac OS X. Я запустив еплівський Safari, відкрив google.com, у пошуковому рядку ввів special agent norwood і перемкнувся на зображення. Очі бігали екраном. Я крутнув коліщатком миші: карти, будівлі, фотографії готельних кімнат, вивіски агенцій нерухомості. Серце витанцьовувало джигу. Я крутнув іще раз — і… все попливло перед очима. Тіло пронизала гарячкова дрож.

Я дивився на чоловіка з Теодорового сну. Правильний овал обличчя, сірі з майже невидимими цятками зіниць очі, грізно заломлені над ними брови. Я машинально збільшив знімок. Зблизька очі здавалися не злими, а радше стомленими. Із країв райдужних оболонок усе ще зберігався слабкий світло-синій колір, але всередині він вицвів, виточився, залишивши схожу на вирви порожнечу. Мій погляд прикипів до карамельного кольору плями на правій щоці — ідеальний ромб, що витягся від кутика ока до основи нижньої щелепи. Шкіра в межах ромба була зашкарублою — вкритою моторошними крихітними опуклостями, — і я збагнув, що то не шрам і не родима пляма, а слід від давнього опіку. Щось на кшталт тавра. Кілька секунд я боровся зі страхом, що дзиґою крутився в шлунку, а тоді враз пересунув указівник миші та клацнув лівою кнопкою, розкриваючи статтю з відібраним пошуковим сервером знімком. Google перекинув мене на сайт газети Los Angeles Times — www.latimes.com. Фотографія чоловіка з опіком розташувалася в лівій частині відкритої сторінки. Відразу під нею містилася ще одна — зі скорченим на заляпаній кров’ю траві тілом.

ОБЕЗГОЛОВЛЕНИЙ НАРКОТОРГОВЕЦЬ

ЗНАЙДЕНИЙ БІЛЯ СВОГО БУДИНКУ В КАЛІФОРНІЇ

ФБР стверджує: дилера, що проживав у Ель-Кахоні[79], ймовірно, стратили колишні соратники.

Ассошіейтед Прес

ЕЛЬ-КАХОН, Каліф. — Прес-секретар ФБР Лаура