Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Кінець зміни 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінець зміни"

770
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кінець зміни" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97 98 ... 104
Перейти на сторінку:
бейсболі.

— Це — контроль! Я контролюю! Ви намагалися зупинити мене — і не змогли! От не змогли, і все! І вона не змогла! — Він копає Холлі в бік. Її тіло обім’якло гойдається в бік вогню, а потім перекочується назад. Обличчя в неї землисте, очі запали. — Вона мене навіть покращила! Зробила сильнішим, ніж я був!

— Тоді, Бога ради, припиніть бити її ногами! — кричить Ходжес.

Від гніву й збудження Брейді обличчя Бабіно розчервонілося. Руки міцно тримають гвинтівку. Він віддихується. Посміхається.

— О, та ти нерівно дихаєш на міс Джібні, еге? — Він знову копає її, цього разу в стегно. — Ти її їбеш? Так?! Ну, по зовнішності вона не дуже, але я так розумію, що в твоєму віці треба брати, що дають. Знаєш, як у народі кажуть? Накрий її пику прапором і їби заради давньої слави!

Він знову б’є Холлі ногою і шкіриться до Ходжеса.

— Ти, пам’ятаю, все питав мене, чи їбу я свою матір, так? Оці всі твої приходи до мене в палату, коли ти допитувався, чи їбу я єдину людину, якій я був не до сраки? Про її зовнішність говорив, мовляв, гаряча матуся. Питав, чи я все вдаю. Розказував, як ти сподіваєшся, що я страждаю. А я мусив просто сидіти й оце слухати!

Він готується знову засандалити бідолашну Холлі. Щоб відволікти його, Ходжес каже:

— Була така медсестра — Сейді Макдональд. Чи ти схилив її до самогубства? Це ж ти, правда? Вона була перша.

Брейді це подобається, і він знову демонструє дорогі коронки Бабіно.

— То було неважко. Це завжди легко, коли вже вліз і смикаєш за важелі.

— Як ти це зміг, Брейді? Як ти вліз? Як ти зумів отримати «заппіти» від «Sunrise Solutions» і обробити їх? А, і сайт теж — як?

Брейді сміється:

— Ти забагато читав детективів, де розумненький приватний детектив заговорює божевільному вбивці зуби, доки прибуде допомога. Чи доки в того роззосередиться увага і детектив відбере в нього зброю. Я не думаю, що приїде якась допомога, та й ти, здається, золоту рибку навряд чи зловиш. І знаєш ти вже майже все. Якби не знав, то ти б тут не був. Фредді засцяла, і — не хочу виглядати коміксовим лиходієм, але все ж — і вона за це заплатить. У свій час.

— Вона каже, що сайт робила не вона.

— А мені вона для цього й не була потрібна. Я це зробив сам, у кабінеті Бабіно, на його ноуті. Взявши відпустку з палати 217.

— А…

— Замовкни! Бачиш стіл, отам поряд, детективе Ходжесе?

Стіл зроблений з вишневого дерева, як і буфет, вигляд у нього дорогий, але на ньому круглі сліди від склянок, які ставили просто на поліровану поверхню. Лікарі, яким це місце належить, можливо, надзвичайно акуратні в операційній, але тут вони ще ті нехлюї. На столі — пульт від телевізора і череп із ручками й олівцями.

— Відсунь шухляду.

Ходжес так і робить. Усередині — рожевий «заппіт командер» на старій телепрограмці з Г’ю Лорі на першій сторінці.

— Бери і вмикай його.

— Ні.

— Ну добре. Тоді я займуся міс Джібні. — Він опускає дуло гвинтівки до шиї Джібні. — Повний автомат, голову на раз відірве. Чи долетить до вогню? Зараз подивимося…

— Гаразд, — каже Ходжес. — Добре, добре, зупинися.

Він бере «заппіт» і знаходить кнопку у верхній частині пристрою. Висвічується: «Ласкаво просимо…», діагональна лінія червоної літери Z заповнює весь екран. Пристрій просить провести пальцем і перейти до ігор. Ходжес це робить без підказки Брейді. Піт струменить з його лоба. Ще ніколи йому не було так жарко. Зламане зап’ястя пульсує й болить.

— Бачиш іконку «Риболовлі»?

— Так.

Відкривати цю гру він зовсім не бажає, але якщо альтернатива цьому — просто сидіти з переламаною рукою й болючим, розпухлим нутром і дивитися, як черга з великокаліберної зброї віділяє Холлі голову від крихкого тіла? Це — не варіант. Та й він читав, що людину проти її волі загіпнотизувати не можна. Через «заппіт» Діни Скотт він мало не заснув, але тоді він не розумів, що відбувається. А зараз розуміє. І якщо Брейді вважатиме, буцімто він під гіпнозом, а це буде не так, то, можливо… можливо…

— Не сумніваюся, зараз ти вже знаєш, що від тебе вимагається, — каже Брейді. Його очі жваво блищать: погляд хлопчака, який підпалив павутиння й дивиться, що робитиме павук. Чи метушитиметься палаючим павутинням, шукаючи виходу, чи просто згорить? — Тисни на іконку. Будуть плавати рибки, гратиме музика. Тисни на рожевих рибок і збирай цифри. Щоб виграти, маєш набрати сто двадцять очок за сто двадцять секунд. Якщо вдасться, міс Джібні буде жити. А як ні — випробую на ній автоматичну зброю. Бабіно колись бачив, як з неї рознесли стос бетонних блоків, то тільки уяви, що воно робить із м’ясом!

— Та ти не збираєшся залишати її в живих, навіть якщо я тисячу наберу, — каже Ходжес. — Не вірю тобі й на секунду.

Блакитні очі Бабіно зблискують удаваним обуренням:

— Але ти маєш! Усім, що я маю, я зобов’язаний цій суці, яка отут лежить на підлозі! Принаймні життя я їй залишу. Якщо вона, звичайно, зараз не помирає від крововиливу в мозок. То не намагайся виграти час. Пограй краще в гру. Твої сто двадцять секунд починаються, щойно викличеш іконку.

Не маючи іншого виходу, Ходжес так і робить. Екран стає порожній. Він блимає синім, і Ходжес мружиться — і от уже й рибки, плавають туди й сюди, вгору і вниз, одна повз одну, розсипаючи срібні бульбашки. Бринить музика: «Де море, де море красиве…»

Тільки це не просто музика. До неї домішуються слова. І в спалахах теж слова.

— Десять секунд, — каже Брейді. — Цок-цок, цок-цок.

Ходжес тицяє пальцем у рожеву рибку і промахується. Він правша, і від кожного дотику дедалі сильніше болить зап’ястя, але цей біль неможливо порівняти з тим, який проймає його від пахвини до горла. З третьої спроби він ловить рожеву — і риба перетворюється на цифру 5. Він вимовляє це вголос.

— Тільки п’ять очок за двадцять секунд? — каже Брейді. — Краще старайся, детективе.

Ходжес натискає швидше, його очі бігають туди-сюди, вгору, вниз. Він уже не мружиться від синіх спалахів, бо звик. І стає легше. Рибки здаються якимись більшими, навіть сповільнюються трохи. Музика теж не так сильно бринькає. Стає якоюсь повнішою. «Ми будем з тобою щасливі…» Чи це Брейді підспівує музиці, чи це тільки уявляється? Живий звук чи фанера? Немає

1 ... 96 97 98 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець зміни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінець зміни"