Читати книгу - "Лють"

Вона мала рацію щонайменше в одному. Джон Шеллі не сказав ні слова, відколи Вілл посадив його в машину.

У двері кабінета постукав Лео Донеллі й зайшов, не чекаючи запрошення.

— Адвокат прийшов.

— Дякую.

— Каже, вона подруга його сестри.

Вілл підвівся, надів піджак.

— Ти їй не віриш?

Лео простягнув Віллу візитну картку.

— Вона адвокат у справах нерухомості. — Він стишив голос. — Гарненька ціпочка.

Вілл не знав, що на це сказати. Він дивився на картку рівно стільки, скільки вважав за доречне, а потім поклав її в кишеню жилета.

Лео пройшовся з Віллом по коридору.

— Скажу тобі, для нас вона великий програш. Розумієш, про що я?

Вілл не хотів продовжувати цю розмову, тому спитав:

— Ти коли-небудь чув, щоб Майкл згадував про Джона Шеллі?

— Про затриманого? — Лео склав губи бантиком і замислився. — Ні.

— Є одна жінка, працює у відділі моралі. Енджі Поласкі.

На губах Лео заграла знаюча усмішка.

— Ага, знаю її.

Вілл відчинив двері на сходи. Лео був не надто задоволений, що вони не сіли в ліфт, щоб спуститися на два поверхи вниз до кімнати допитів, але він мав би радіти, що Вілл не стер кулаком йому ту усмішечку з обличчя.

— Детектив Поласкі сказала, що кілька місяців тому Майкл попереджав її та деяких дівчат, щоб стереглися злочинця на ім’я Джон Шеллі.

Усмішка Лео зів’яла, коли вони дійшли до сходового майданчика.

— Майк знав про нього?

— Схоже на те.

Лео спускався сходами, ведучи пальцями по поруччю. На майданчику він зупинився, і Вілл розвернувся.

— Слухай, — сказав Лео. Він зиркнув через поруччя і стишив голос: — У Майка з цією Поласкі був секс, давненько вже. Ти ж знаєш, він жонатий і жінку свою дуже любить, але ніколи не відмовиться пополірувати свій держак, особливо з такою, як вона. Розумієш, про що я?

— І що було далі?

— Поласкі не розуміла правил. Захотіла більш серйозних стосунків. Майк хотів, щоб вона попустилася, але вона вчепилася в нього мертвою хваткою.

Вілл мало не розсміявся від думки про те, що хтось вважає, буцімто Енджі могла прагнути серйозних стосунків. Спускаючись сходами, він спитав:

— Думаєш, вона все вигадує?

— Я думаю, пекельна фурія не зрівняється з жінкою, яку покинули.

— Так, — погодився Вілл. — Але навіщо їй таке вигадувати?

Лео кілька секунд не відповідав — обмірковував відповідь. І зрештою здвигнув плечима.

— Жінки…

— А хіба не ти днями мені казав, що Джина написала заяву на Майкла за те, що побив її?

— Ну… — Лео знову завагався. — Так. І що?

Вілл не зупинявся.

— Ти ж не думав, що вона це все вигадує.

— Ні, — визнав Лео і потер підборіддя великим пальцем — то був промовистий жест, який Вілл помітив за ним ще в перші хвилини знайомства. Він сподівався, що детектив ніколи не сідав грати в покер. — Слухай, — сказав нарешті Лео. — Майкл подзвонив мені й спитав, як просувається розслідування.

— Мені теж дзвонив.

— І що ти йому сказав?

Вілл відчинив двері на другий поверх.

— Мабуть, те саме, що й ти. Нам нема за що зачепитися.

— Так, але потім я сказав, що ти просив мене зібрати досьє на ґвалтівників. Він весь аж затрясся. Сказав, що це, бляха, геніально. — Лео винувато всміхнувся. — Не думай, що я жаліюся, але переглядати ті досьє — то був кошмар.

Вілл кивнув. Шеллі був у його групі колишніх ув’язнених, проте у звіті УДЗ бракувало деталей, які знайшла для нього Керолайн. Якби Енджі не попросила Вілла з’ясувати минуле цієї людини, Шеллі й досі розгулював би по вулицях.

Та звісно, першим про Шеллі сказав Енджі Майкл Ормвуд.

Кроки Лео були дрібніші за Віллові. Детектив силкувався встигати за ним, поки вони йшли коридором, і дорогою говорив:

— Просто Майкл працює в поліції так само давно, як і я. Він теж знає, що діло ризиковане. — Вілл уповільнив ходу. — І знає, що наркоманка-проститутка, яка живе в соціальній квартирі, не може підтримувати в домі чистоту й порядок.

Вілл зупинився й подумав, що, напевно, недооцінив Лео Донеллі.

— Зуб даю, квартиру вишарували перед тим, як ми туди приїхали, — сказав Лео.

— Ти казав про це Майклу?

— Він зі мною сперечався. Майкл в принципі зговірливий хлопець. Але коли я сказав, що в квартирі все вимили, він осатанів. Навіть не хотів про це у звіті згадувати.

— Може, він просто виявляв обережність.

— Обережність — це коли ти опускаєш той факт, що твоє ім’я — у записнику повії, а не коли забуваєш помітити, що хтось пройшовся по квартирі з галоном хлорки.

Вілл поклав руки в кишені.

— А чим ти займаєшся?

Лео знизав плечима.

— У мене є ще кілька справ, над ними й працюю. А що?

— Не проти з’їздити до Майкла?

— Навіщо?

— Просто навідати, — сказав Вілл. — Побачити, як він там.

— Скажу тобі так — після того, що він наробив, мені якось начхати, як він там.

— Просто заїдь до нього, — не вгавав Вілл і поклав руку на плече Лео. — Мені треба знати, де він.

Лео пильно дивився на нього кілька секунд, потім кивнув.

— Так, — нарешті погодився він. — Добре.

Вілл узявся рукою за ручку дверей, що вели до кімнати допитів, але не відчинив їх. Заплющив очі, намагаючись зібратися. У тій кімнаті йому не можна думати про Енджі, Майкла, Джезмін чи ще щось, що може вибити його з колії. Його метою був Джон, і Вілл не міг задовольнитися чимось меншим, ніж пряме влучання.

Він один раз стукнув у двері й зайшов, не чекаючи запрошення. За столом сидів Джон Шеллі. Його адвокат нахилилася до нього з протилежного боку столу й тримала його руки у своїх.

Коли зайшов Вілл, вони дуже швидко розчепили руки й відсунулися одне від одного.

— Даруйте, що заважаю, — сказав Вілл.

Жінка підвелася. В її сильному голосі зазвучали нотки обурення. Нехай вона спеціалізувалася на нерухомості, та вона таки була адвокатом.

— Мого клієнта заарештовано?

— Я спеціальний агент Вілл Трент, — представився він. — А вас як звати?

— Кетрін Кінан. Ви мені скажете, чому мого клієнта привезли сюди?

— Ви адвокат у справах нерухомості, якщо не помиляюся. Ви представляєте містера Шеллі внаслідок злиття фірм?

Її очі звузилися.

— То він під арештом чи