Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

три роди благ; ще інші вбачають у ньому академіка, який геть усе називає сумнівним(2). Зрозуміло, що в ньому немає нічого з названого, оскільки все це приписується йому нараз: ті напрямки суперечать один одному. Але погодьмося з ними в тому, що Гомер був філософом. Очевидно, мусив ним бути ще перед тим, як знав що-небудь про поезію. Тож і нам варто вчитися того, що зробило Гомера мудрецем. А дошукуватися, хто був старшим, Гомер чи Гесіод, така ж недоречність, як і розвідувати, чому Гекуба, хоч і була молодшою від Єлени, виглядала старшою як на свої літа. А ще: хіба то не марниця, хіба має бодай яке-небудь значення - досліджувати, скільки років було Патроклові, а скільки - Ахіллові? Розпитуєш, якими краями блукав Улісс, замість подумати, як то покласти край своїм же безконечним блуканням. Я не такий багатий на дозвілля, аби слухати, де його кидали хвилі - між Італією і Сіцілією чи десь поза межами відомого нам світу; врешті, не могли в таких вузинах такими довгими бути його блукання. А от наші душевні бурі кидають нас то сюди, то туди кожного дня; наша нікчемність наражає нас на всі Уліссові поневіряння. На кожному кроці то врода бентежить нас, ваблячи зір, то ворог непокоїть. Відсіля - дикі потвори, що втішаються людською кров'ю, відтіля - підступні лестощі, що солодять нам слух; а ще десь чекає на нас буря, що трощить кораблі, й таке розмаїття всіляких бід. А ти навчи мене, як любити вітчизну, дружину, батька, як маю допливти до тієї чесної мети навіть після того, коли я побачив уламки свого судна. Нащо доскіпуєшся, чи Пенелопа справді була цнотливою, чи просто підманула свій вік? Краще навчи мене, що таке сама цнотливість, скільки в ній блага і де її оселя - в тілі чи в душі?

Перейду до музики. Ти вчиш мене, як погоджуються між собою високі й низькі звуки, як із різноголосся струн виникає злагоджене звучання. А ти навчи радше, як домогтися того, щоб моя душа була у злагоді сама з собою, щоб мої задуми не суперечили один одному. Ти вказуєш мені, які лади звучать жалібно. Краще вкажи, як мені, коли опинюсь у скруті, навіть звуку жалісного не про-ронити!

Геометр навчає мене, як вимірювати великі земельні володіння. А мав би вчити, в який спосіб знайти міру того, що є достатнім для людини. Вчить мене рахувати, призвичаюючи й пальці служити скупості. А мав би пояснити, яка то марнота оті підрахунки! Адже той, чия скарбниця втомлює рахівників, нітрохи не є щасливішим від інших. Навпаки, вельми нещасливим був би той з багачів, кого змусили б особисто підрахувати своє майно - стільки посідає зайвого! Що мені з уміння межувати поле на ділянки, якщо з братом сперечаюся за межу? Яка мені користь з того, що так уже старанно приточую до своїх югерів кожну стопу, що навіть десята частина тієї стопи не уникне мого пильного ока,- що мені з того, коли кров мені псує зухвалий сусід, який час од часу таки урве собі якийсь шматочок моєї ниви? Мене вчать, як зберегти свої володіння, не поступившись навіть крихтою; я ж хотів би навчитися, як залишитися веселим, утративши геть усе.- «Але,- скаже хтось,- мене проганяють з успадкованої від батька й діда землі!» - Гаразд. А ще до твого діда кому належала та земля? Чи можеш сказати, в чиєму вона була володінні,- хай не в якої людини, то хоч у якого племені? Ти ступив на той шмат землі не як її власник, а як той, хто ту землю обробляє. А для кого? Якщо пощастить, то для свого спадкоємця. Знавці законів твердять: річ, яка є у спільній власності, не стане твоєю, хоч би скільки ти нею користувався. Те, що посідаєш, що називаєш своїм,- спільне, та ще й для всього людського роду. Знаменита наука! Осягнувши її, вмієш вимірювати поверхню кулі, зведеш до квадрата будь-яке тіло, визначиш відстані між зорями - нема чогось такого, що не піддалося б твоєму виміру. Але раз ти вже такий умілець, то зміряй людську душу. Скажи, наскільки вона велика, наскільки - мала. Ти знаєш, що таке пряма лінія. Але що тобі з того, коли ти в житті не відрізниш, де прямий шлях, а де манівці?

А тепер переходжу до тієї науки, яка похваляється знанням небесних явищ, якій відомо,

Де ті місця, куди котиться зірка холодна Сатурна,

І по котрій із доріг вогненосний Кілленець кружляє .

Що дадуть ті знання? Чи те, що непокоїтимусь, коли Сатурн і Марс опиняться у своєму бігу один проти одного? Або коли Меркурій заходитиме за небокрай на очах у Сатурна? Чи не краще натомість навчитися, що ті зорі, де б вони не перебували, завжди сприятливі й не зазнають жодних змін? Адже їх жене невідхильними шляхами низка ро-кованих призначень. Дотримуючись несхитної черговості, вони щораз повертаються і споконвіку то визначають, то провіщають усе те, що відбувається. Але, якщо вони є причиною всіх подій, то чим допоможе нам знання про те, чого й так не змінити? А якщо лише провіщають, то яка ж то користь - передбачати неминуче? Знатимеш наперед а чи не знатимеш - все одно трапиться.

Будеш за сонцем палким і зірками, що мірно кружляють

Ген у висoкості, стежити - значить, ні завтрашня днина

Вже не піддурить ніколи тебе, ані ночі погідні .

Але ж і так достатньо, навіть більше, ніж достатньо, передбачено, щоб я був забезпечений від підступів.- «Хіба ж не одурить мене найближча година? Адже одурює все те, що трапляється зненацька, чого не знаємо заздалегідь».- Та й я не знаю, що трапиться у найближчу годину, але що може трапитися,- знаю. І не плекаю надії, що уникну чого-небудь: усього сподіваюся. А як обійде якесь лихо - вважаю своїм щастям. Найближча година одурює мене, коли зласкавиться наді мною; і то не зовсім одурює, бо, хоч і знаю, що все може трапитися, знаю також те, що не все повинне трапитися. Але навіть тоді, коли очікую на успіх, я завжди готовий до біди.

Тут мусиш мені вибачити, що я не поділяю звичних поглядів. Але ж ніхто не схилить мене, щоб до вільних мистецтв я зарахував малярство, різьбярство, тесання мармуру чи якесь інше, що прислуговує розкоші, заняття. З числа тих, хто представляє вільні мистецтва, зарівно ж виключаю