Читати книгу - "Крижана принцеса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Анніка швиденько зачинила за собою двері й глузливо посміхнулася.
Патрик посміявся про себе. Так, певно, можна назвати це й так.
У думках Патрик знову повернувся до роботи. Щось у цій справі не збігалося. Щось у словах Вери не відповідало реальності. Він дістав блокнот із нотатками, які зробив під час розмови з нею, та уважно прочитав слово за словом. Поступово в нього народилася ідея. Одна маленька деталь, яка здавалася дуже важливою. Він дістав потрібний аркуш із товстої купи на письмовому столі — хоч там і був безлад, він знав, що все лежить на своїх місцях.
Патрик уважно перечитав цей документ і потягнувся за телефоном.
— Добрий день, це Патрик Гедстрем із поліцейської дільниці Танумсгеде. Я хотів лише дізнатися, чи ти будеш удома найближчим часом. Я хочу дещо запитати. Так? Чудово, тоді я приїду до вас за двадцять хвилин. Де ви живете? Ага, якраз біля в’їзду до Ф’єлльбакки. Праворуч від пагорба, третій будинок із лівого боку. Червоний будинок із білими кутками. Добре. Я знайду. Якщо не впораюся, то зателефоную. Тоді незабаром побачимося.
Майже за двадцять хвилин Патрик стояв біля дверей. Він одразу ж знайшов маленький будинок, у якому вже багато-багато років жив зі своєю родиною Ейлерт. Коли Патрик постукав, дерев’яні двері миттю відчинила старенька жінка. Вона радісно відрекомендувалася як Свеа Берґ, дружина Ейлерта, і провела його до маленької вітальні. Патрик зрозумів, що його дзвінок неабияк утішив стареньких. На столі стояв порцеляновий посуд із тістечками в три ряди. «З цією роботою не схуднеш», — подумав Патрик.
Так само інстинктивно, як йому не сподобалася Свеа Берґ, він ураз відчув симпатію до її чоловіка, коли той зустрів його люб’язним поглядом і бадьорим потиском руки. Патрик відчув мозолі на руці Ейлерта й зрозумів, що цей чоловік тяжко працював усе своє життя.
Коли Ейлерт піднявся, покривало на дивані зібгалося, і Свеа хутко кинулася розгладжувати його, спідлоба подивившись на свого чоловіка. Увесь будинок був ідеально чистим, без жодної складки — здавалося, наче в ньому ніхто не жив. Патрикові стало шкода Ейлерта. Той почувався чужим у власному домі.
Уся ситуація здавалася радше комічною: привітна усмішка Свеа, спрямована до Патрика, швидко змінювалася невдоволеною гримасою, коли жінка поверталася до чоловіка. Патрик не розумів, чим саме Ейлерт спричинив у ній таке роздратування, але підозрював, що для цього цілком вистачало його присутності.
— Що ж, констеблю, сідай та пригощайся тістечками.
Патрик слухняно вмостився на стільчику проти вікна, і Ейлерт сів навпроти нього.
— Не сюди, Ейлерте. Ось сюди сідай.
Свеа вказала на стілець збоку, і Ейлерт покірно послухався. Патрик окинув поглядом кімнату, поки Свеа метушилася, накриваючи на стіл і розгладжуючи невидимі бганки на скатертині та гардинах. Будинок був декорований так, щоб підкреслити статки, яких не було. Усе — підробки фірмових речей, починаючи від гардин, які скидалися на шовкові, з воланами та візерунками, і закінчуючи посудом під срібло та золото. Ейлерт у цьому всьому здавався чужою пташкою в удаваному добробуті.
На розчарування Патрика, він ніяк не міг дійти справи, заради якої прийшов. Свеа безперестанку щось лепетала, гучно сьорбаючи каву.
— Уяви лише, цей сервіз надіслала моя сестра з Америки. Вона одружена з багатим чоловіком, тому завжди надсилає коштовні подарунки. Цей сервіз дуже дорого коштує.
Вона підняла філіжанку, щоб Патрик роздивився її ближче. Якщо казати щиро, він сумнівався в дороговизні сервізу, але мудро втримався від коментаря.
— Я теж переїхала б до Америки, якби не таке слабке здоров’я. Тоді я мала б заможного чоловіка, а не сиділа б у цій хижі п’ятдесят років поспіль.
Свеа кинула докірливий погляд на Ейлерта, який спокійно проігнорував її слова. Певно, він чув це вже не вперше.
— У мене подагра, констебль має зрозуміти. Мої кінцівки доживають віку й болять із ранку до вечора. На щастя, я не з тих, хто буде жалітися. З моєю мігренню моє життя просто нестерпне, але жалітися — не для мене. Свої болячки треба переносити мужньо. Я не знаю, скільки разів мені доводилося чути: яка ти сильна, Свеа, що щодня можеш стояти на ногах. Але я така.
Вона сором’язливо потупила очі та водночас демонстративно повернула свої руки, щоб Патрик побачив, що з ними зробила подагра. «Що за клята стара?» — подумав він. Жінка мала на собі важкий макіяж і дешеву біжутерію. Єдина позитивна риса в її зовнішності — те, що це принаймні пасує до інтер’єру. Як у біса така непоєднувана пара, як Ейлерт і Свеа, могла прожити разом п’ятдесят років? Напевно, це питання поколінь. Якби вони розлучилися, то це сприймали б гірше, ніж життя з несумісними поглядами. Шкода. Імовірно, Ейлертові довелося непросто в житті.
Патрик відкашлявся, аби зупинити нескінченний потік слів Свеа. Вона слухняно замовкла та прикипіла поглядом до його вуст, аби почути блискучі новини, заради яких, як вона сподівалася, він і завітав до них. Звісно ж, варто було Патрикові вийти за двері, як плітки розлетілися б усім містечком.
— Я маю кілька запитань щодо подій напередодні того, як ти знайшов Александру Війкнер. Я хотів би дізнатися більше про те, коли ти востаннє приходив оглядати її будинок.
Патрик замовк і подивився на Ейлерта, очікуючи на відповідь. Але Свеа взяла слово першою:
— Я ось теж думаю. Як таке могло трапитися, що мій Ейлерт знайшов її?! Зараз лише про це й пліткують…
Її щоки запалали цікавістю, і Патрик стримався, аби не зронити гостре слово. Натомість усміхнувся й сказав:
— Перепрошую, Свеа, не могла б ти залишити нас з Ейлертом удвох на кілька хвилин? Це наша стандартна поліцейська практика — брати свідчення винятково віч-на-віч зі свідком.
Патрик збрехав, але з радістю побачив, що Свеа, попри несамовиту жагу бути в центрі захопливих подій, невільно встала з-за столу. Ейлерт полегшено всміхнувся, не приховуючи свого щирого задоволення від того, що Свеа так нещадно позбавили цукерки. Коли вона повільно пошвендяла з кухні, Патрик запитав:
— Про що ми говорили? О, чи не міг б ти спочатку розповісти, що було за тиждень до смерті Александри, коли ти заходив до її будинку?
— Яке це має значення?
— Зараз я не можу сказати достеменно. Але для слідства це неймовірно важливо. Спробуй згадати все до найменших подробиць.
Ейлерт задумався й після кількахвилинного мовчання набив свою люльку тютюном, діставши його з футляра з вишитими на ньому трьома якорями. Запаливши люльку, він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крижана принцеса», після закриття браузера.