Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

у Чигирин ханського посланця Шабаші-бея, зглядця і заколотця, про печерний замок і ув'язнення повстанців-ясирників у Чуфут-Кале, про рештки чуми-мору в Торжку, про переможний двобій на герці сосницького сотника Михая Жураха зі шляхтичем Туринським, про кровопивства польських панів і відкупщиків-орендарів, найпаче євреїв, що все охочіше перекочовують у Московщину з Поділля й Волині. Побіжно Дорош згадав і про сутички козацьких заложних сотень зі стрільцями Мещерського в Юрові-Польськім і Путивлі, осудив єпископа Митрофана, який кинув напризволяще під Остром паству, перескочивши у Вороніж, натякнув і про посилку до Київського колегіуму гетьманича Юрася-Євраха ще позаторік, як надії козаків у прийдешньому...

Після невеликої перерви, заповненої роздумами про можливі клопоти в зв'язку з переїздом та влаштуванням у Прилуках, Наум Дорош знову сів на свого коня — перейшов до потрактування помежжя з Польщею, що тяглося, за його твердженням, від Покуття по Горині, від Прип'яті аж до Старої Бихівки. Говорив про скупчення голоти-сіроми у Великому Лузі під зверхністю окремішнього кошового Івана Гуляйдня, якого надаремне обдаровує утримком Богдан-Зиновій, про вміння короля свейського Карла-Густава брати «на акорди» польські фортеці, а королеви — листуватися з Богданом, про посмертне боярство Івана Золотаренка і «жалування» царя, про немилість Хмеля до Силуяна Мужиловського і Павла Яненка київського та відправку Силуяна посланцем до царя в знак кари, про сварки і суперечки Магомет-Кепрелі і Сефер-Казі в Стамбулі, про підозрілий вивідний приїзд Хоми Кікероліса в Суботів...

Наум Дорош вражав Сірка обізнаністю, знав, здавалося, все достеменно, так ніби жив не при залозі в Стародубі, а в самому Чигиринському замкові чи поряд, у periменті. Дорош був мов заведений цього разу. Він сповістив гостя, що Хмельницький, перебуваючи з генералітетом і воєводою Бутурліним у Фастові й Бердичеві, мусив спішно вернутися в Чигирин, щоб утримати козацтво від заколоту, відмовившись вести свої потуги під князя і воєводу Трубецького в Луцьк. Наум Дорош аж звівся та заходив по горниці. А на втечу круля Яна-Казимира із Варшави у Сілезію при наступі Карла-Густава свейського він дивився з такими надіями і таким вдоволенням, як Сірко на смерть отруєного Іслам-Гірея в свій час. У Наума Дороша в чомусь були свої потаємні розрахунки...

Найбільше полковник пишався тим, що Богдан-Зиновій розбив ляхів при Слонім-городі і Зельвою та взяв у полон самого коронного гетьмана Станіслава Потоцького. А в тому, що Хмель обклав облогою Львів та дав тим можність козацько-стрілецьким потугам притьмом узяти Люблін і Гродно, Дорош вважав його ледве не рівним Кромвелю...

— Там витязь Василь Томиленко наклав головою, царство йому небесне і пухом земля! — осінив себе Дорош смиренно хрестом, побожно спохмурнівши.— А Магометка-Гірей отой, розбитий Хмелем під Озерною Стрілкою, не побоявся докорити переможцеві за підданство і потрактовки з царем,— пригадав він захопливо.— Що Москву і царя ненавидить бусурман, то нічого дивного в тому,— так і не второпав Сірко, як ставиться до хана Наум Дорош, як і до Москви.

Не встиг Сірко осмислити повідане, як Дорош заговорив про інше.

— Молодчина Антін Адамович! Може, чув, був посланий гетьманом без згоди царя Олексія на прохання Карла-Густава і Ракоція Трансільванського їм у поміч проти ляхів із десятьма тисячами козаків та зумів захопити саму Варшаву і вернутися щасно з вікторією, якої аж Відень напудився,— повідав він Сіркові зовсім ним не чуте.— Добра всілякого, найпаче коней, кажуть, добротно осідланих, цілий табун приправив і зброї та армади навіз, аж дивувалися в Чигирині. Коли б, думаю своєю головою-гирею, Ян-Казимир не змовився потай з царем Олексієм через віденський двір, то мали б уже ми вигідний трактат із ляхами, певні помежжя й окреси, а так...— глибоко зітхнув і розвів руками.— Ян переслав цареві через Гнатка Боюковського підробного листа, в якому свідчилося, що гетьман Хмель нібито підписав домову з князем трансільванським про запросини свеїв до походу на царство,— почухав він клопітливо тім'я.— Сам розумієш, що зчинилося при троні Олексія, коли про те сповістив його Борсук-Богун, а вслід полтавський війт Семен Горбань. У Чигирин спішно примчався стольник Кикін та, слава Богу, до смерті споєний, усправедливив, що все те бреханина та наклеп,— посміхнувся в сивий вус Дорош,— і оце днями послідував у нашому супроводі через Севськ у Москву. А Юрасеві і старшинам гетьман повелів іти на шведів, аж до вікторії,— поглянув Наум Дорош багатозначно.— Он воно як ведеться бідному панові Богданові...

— Так насправді була домова з Ракоцієм чи то таки бреханина? — був геть заінтригований новинами Сірко.

— Та хто ж те достеменно знає? — розвів руками, хитро примруживши очі, господар.— Коли по правді, то диму, кажуть, без вогню не буває, але шляхтичі, знаєш же, навіть і короновані, на все здатні... Поживем — побачимо. А що ти, такий удатливий начільний довідця та віддалився від гетьмана, то і я, і інші не одобрюємо, бо вмілі, хісні і щасливі у вікторіях, як ти ото, регіментарі нашому краєві та сполеченству,— зваж, не гетьманові! — он як тепер потрібні,— провів він долонею по кадику-борлакові,— в рокованому нашому вивільненні. А панів-здирців, як ти ото презирливо величиш,— примовчав він,— можна буде потім і до Люципера спровадити, якщо здирцями будуть.

— Не бачу, пане Науме, даруйте, чого більше в діях і сукцесах гетьманових: вивільнення чи закабаління,— відмовив згодом Сірко.

— І Богун,— ніби недочув Дорош Сірка,— у Брацлаві не склав присяги цареві, а знайшов же, бач, можність бути на сторожі рідного кресу. Не мені про те говорити. Отак скажу: не від гетьмана ти відсторонився, а від рідного поспольства в біді, а це не одне і те ж, брате...

Ходили рибалити аж на Унечу із тамтешнім сотником Пашком Цілком і говорили та сперечалися уже втрьох. Цілко вірив, що Сірко приїхав ревізувати полк Наума Дороша, а тому наполягав, щоб доброхітні, компанійські ратушні та війтні сотні вписати в компути. Сірко побачив там і вправні «баталії», в яких брали участь побійні, навіть тяжко поранені козаки. І завідцями у тих вправах був не полковник Дорош, а сотники й отамани залог, що перебували на самоутримку і при самоврядуванні,