Читати книгу - "Скоґландія"

Вона вже пройшла півшляху до вимикача, вже піднесла руку… Коли це двері рвучко відчинилися.

До кімнати ступив Гільґард. У руках він тримав драбину.

— Мені дуже шкода, Ярвен… — промовив він.

Ще як вона побачила його вперше, — біля школи, коли він покликав їх із Тіною, — їй ще тоді здалося, що він нагадує кіноактора: елегантний, трохи стриманий і весь випромінює люб’язність.

Такий він був і тепер. Від його люб’язності в неї аж мороз поза спиною пішов.

— Доведеться мені повикручувати в тебе лампочки, дурненька дівчинко. Ану, гайда в ліжко! Ну, ось, отак буде краще. Навіщо ти це зробила? Навіщо ти намагалась обвести нас круг пальця? — Він поставив драбину під важку люстру й поліз нагору. — А якщо надумаєш устати й перекинути драбину, то я про всяк випадок маю ось це. — І щось дістав із-за пояса.

Досі пістолета Ярвен у вічі не бачила.

— Зараз тут, дівчинко, стане трохи темнувато. Сподіваюся, темряви ти не боїшся! — І він засміявся.

Ярвен як могла стримувала сльози. Коли вже всьому кінець, то Гільґард принаймні не має побачити, як вона плаче.

Гільґард склав драбину, підійшов до нічного столика й сказав:

— А цю теж! — І одним рухом спритно викрутив лампочку з нічника. — Та-ак, цієї ночі тобі тут буде, на жаль, таки досить темнувато. Але ти не переймайся, так триватиме не довго. Щоправда, чи дуже ти зрадієш тому, що буде потім… — Він засміявся й рушив з драбиною з кімнати. — Побачимо.

І крутнув ключа з другого боку дверей.

Отже, розв’язка настала. Вони вирішили, що вже її не потребують, і тепер їм байдужісінько, пpo що вона здогадалася. Вони не мають сумніву, що вона й так уже давно про все знає.

Щоб не розридатись, Ярвен уп’ялася зубами в подушку. Тепер їй лишалося сподіватись тільки на одне: що Норлін стане проти її смерті. Хіба ж він їй не батько?!

Але ж і вона йому донька… А проте ненавиділа його! То чому ж він мав відчувати щось інше, ніж вона, — тепер, коли довідався, що вона його зрадила?

Під замок її візьмуть, мабуть, у будь-якому разі. Згодом настане день, коли Больштрем, Гільґард і Тяркс нашепчуть Норлінові, що його донька, поки житиме, становитиме для нього небезпеку, і тоді не впиратиметься вже й він. А ховати в’язнів від усього народу важко, надто коли це такі небезпечні в’язні, як вона й король. Дуже важко…

Усьому кінець.

Недовго думаючи, Ярвен вирішила, що принаймні до ранку час вона ще має. Вона вжахнулася, коли вже за кілька хвилин після того, як пішов Гільґард, у двері постукали.

Ярвен затулила руками обличчя. Ось вони й прийшли, щоб забрати її. Уже прийшли.

Вона зіщулилась, як тільки могла, й сховала обличчя в подушку, немовби так могла стати невидимкою.

— Ваша високосте, цсс, прошу вас! — почувся з-за дверей чийсь наляканий голос. — Будьте ласкаві, тихенько, ваша високосте! Щоб вони нас не почули!

Услід за цим хтось поставив щось на підлогу.

— Будьте ласкаві, ваша високосте, послухайте мене!

Ярвен відвела долоні від обличчя й прошепотіла:

— Каїра?!

— Ой, ви навіть знаєте, як мене звати! — прошепотіла мала кухарка, і в її голосі Ярвен почула радість і подив воднораз. — Вам треба втікати, ваша високосте, я тільки це й хотіла вам сказати! Я знаю, що не маю права втручатися в королівські справи, не думайте про мене погано! Але я…

— Що? — прошепотіла Ярвен. Потому якомога тихіше встала й прокралася до дверей.

Мала кухарка й крізь двері запевне чула, як гупало в Ярвен серце.

— Я підслухала віце-короля і його радника! — провадила Каїра. — Ох, я знаю, що підслуховувати не можна, не думайте про мене погано! Але я гадала…

Ярвен стала навколішки й приклала вухо до лискучих, золотисто-бурих дерев’яних дверей. Козуля, за якою женеться лисиця, — випростані в стрибку ноги, відкинута назад голова… Досі Ярвен ніколи ще не випадало так близько бачити ці інкрустації.

— І що? — прошепотіла вона. Від страху голос у неї охрип.