Читати книгу - "Precedent UA — 2015"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Суд встановив, що втручання у право заявника на свободу мирних зібрань не було передбачено законом; за відсутності чіткого та передбачуваного законодавства, що визначає правила проведення мирних демонстрацій, немає потреби окремо розглядати, чи можна вважати накази працівників міліції законними та передбачуваними; відмова в задоволенні клопотання заявника про юридичне представництво є незаконною та свавільною і подальше представництво його у апеляційній інстанції не могло виправити ситуації, так як на той момент він уже відбув весь строк адміністративного арешту; національні суди проігнорували доводи заявника в його скаргах, зазначивши лише, що вони спростовуються незазначеними матеріалами справи та сукупністю доказів у справі;
Представник заявника в Суді: юрист Володимир Яворський.
Суд визнав порушення статті 11, статті 7, статті 6 §§ 1 та 3 (b), (d), (c) Конвенції.
Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 22, 39, 92 Конституції України, статті 185, 1851, 1852, 268, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Указ Президії верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР, Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», Рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 16 квітня 2004 року «Про порядок організації та проведення м. Львові зборів, мітингів, пікетувань, вуличних походів і демонстрацій».
Основні тези:
«Суд повторює, що вислів «встановлено законом» у статті 11 Конвенції вимагає не лише того, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться» (§ 52)
«…хоча таке правопорушення як порушення порядку проведення демонстрацій передбачалося Кодексом про адміністративні правопорушення, його підстава, тобто власне порядок проведення демонстрації не була з належною чіткістю встановлена національним законодавством…» (§ 67)
«Суд нагадує, що на «стаття 6 § 3 (b) гарантує обвинуваченому «адекватний час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», а, отже, ця гарантія означає, що підготовка захисту по суті головних обвинувачень може включати проведення з його боку всіх «необхідних заходів». Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без перешкод можливості викласти суду, який розглядає справу, всі необхідні аргументи захисту і таким чином вплинути на результат провадження» (§ 75)
«Суд наголошує, що, хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником, який, у разі необхідності, призначається офіційно, не є абсолютним, воно є однією з основних ознак справедливого судового розгляду» (§ 78)
«З обставин цієї справи вбачається, що заявник був єдиною особою, яку допитував суд. Іншими словами, висновки суду базувалися виключно на письмових свідченнях, головним чином протоколах працівників міліції. А ні власне працівники міліції, а ні учасники демонстрації, які були свідками… не викликалися та не допитувалися судом, незважаючи на клопотання заявника…» (§ 82)
«… національні суди, включаючи апеляційний суд, які вивчали письмові доводи заявника. цілком проігнорували їх, зазначивши, що вони спростовуються незазначеними матеріалами справи та сукупністю доказів у справі…» (§ 87)
Посилання:
Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–118393
Переклад рішення ЄСПЛ (укр.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1398231829
Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:
1) рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2014 року, справа № 805/3757/14, судді: Гаврищук Т. Г, Білак С. В. та Сухарьок М. Г
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38318428
Теза із рішення: «…Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Таким чином, при вирішенні даної справи судом першої інстанції правомірно було враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема висновки Суду у справах «Вєренцов проти України» та «Шмушкович проти України…»
2) рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 листопада 2014 року, справа № 127/31600/13-к, судді: Аліфанова Ю. Б., Гончарук М. М. та Паська Д. П.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41461705
Теза із рішення: «…Порушення права обвинуваченого допитати свідків або вимагати їх допиту відповідно до практики Європейського суду з прав людини, є порушенням підпункту d пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року…»
3) рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 квітня 2014 року, справа № 473/5138/13-к, суддя Зубар Н. Б.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37942094
4) рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2014 року, справа № 348/1766/14-к, суддя Грещук РП.
Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41832494
5) рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 листопада 2014 року, справа № 473/2291/14-к, суддя Зубар Н. Б.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Precedent UA — 2015», після закриття браузера.