Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Дух животворить… Читаємо Сковороду 📚 - Українською

Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дух животворить… Читаємо Сковороду" автора Юрій Барабаш. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97 98 ... 133
Перейти на сторінку:
читання Сковороди з інтересом до сучасних релігійних пошуків, зосібна до слов'янофільсько-православної доктрини Ерна“»[262].)

Розмисли про містицизм природно підводять до такої проблеми, як Сковорода і масонство. Адже діяльність українського філософа припадає на той час, коли слідом за Європою також на теренах Російської імперії, поряд з раціоналістичною філософію, з просвітницькими ідеями, у співіснуванні, а часом і в химерному переплетінні з ними доволі широкого розповсюдження набули — головно в освічених, передовсім дворянських, колах — різноманітні релігійно-містичні школи й течії, поміж яких найпомітніше місце посідало, поза сумнівом, масонство.

Практично всі сковородинознавці одностайні в тому, що масоном у власному сенсі цього поняття, поготів — членом якої-небудь масонської ложі Сковорода не був, ні його біографія, ні специфічний спосіб життя попросту не дають підстав припустити інше. Але питання може бути поставлене і в такому ракурсі: чи не існувала близькість, а чи спорідненість, іншого порядку — духовна?

М. Сумцов у передмові до публікації «Життія» філософа, написаного М. Ковалинським, схиляється до позитивної відповіді на це питання. Він вважає, що Сковорода «значною мірою зріс і виховався в тій атмосфері, яка живила російське масонство», й осібно наполягає на разючій схожості Сковороди зі Семеном Гамалією, вбачаючи в цьому вияв «загальних національних рис малоруського народу»[263].

Найлегше, якщо кинути оком, спростувати цю думку, пославшись на самого Сковороду. Ось що пише з цього приводу М. Ковалинський у біографії філософа: «Мова заходила… про різні секти. Всяка секта, говорив він, пахне власністю, а це власномудрість, тут немає головної мети або головної мудрості. Я не знаю мартиністів (мартиністами зазвичай називали російських масонів — послідовників французького містика Сен-Мартена. — Ю. Б.), продовжував він, ані розуму, ні вчення їх; якщо вони відокремлюються в правилах і обрядах, щоб здаватися мудрими, то я не хочу їх знати…» (II, 411). До цього судження Сковороди, до його арґументації варто буде ще повернутися, але спочатку — про інше.


(Причинки. Зосібна про Гамалію, постать непересічну, проте великою мірою призабуту.

Земляк і молодший сучасник Сковороди, Семен Іванович Гамалія народився 1743 року в сотенному містечку Китайгород Полтавського полку в священицькій родині з козацьким корінням. 1763 року закінчив класом богослов'я Києво-Могилянську академію, потім навчався в петербурзькому Академічному університеті, був викладачем у Шляхетському кадетському корпусі, служив у Сенаті. Близько середини 70-х років поступив на службу до ґрафа З. Чернишова, виконуючи обов'язки управителя його канцелярії, коли той був намісником у Полоцькій та Могилівській ґуберніях, згодом — московським ґенерал-ґубернатором. У Москві близько зійшовся з Ніколаєм Новіковим, фундатором т. зв. Дружнього літературного товариства, й професором Московського університету І. Шварцем, які посідали чільні місця в масонському ордені «розенкрейцерів», сам вступає до ордену, полишивши зисковну й почесну кар'єру державного службовця, і цілковито присвячує себе літературній, науковій та філантропічній діяльності. Близько тридцяти років він без виїзду прожив у підмосковному селі Авдотьїно, котре належало його найближчому другові Новікову, де й помер 1822 року. А за чотири роки раніше там помер і сам Новіков, заламаний Шліссельбурзькою фортецею, ожебрачений кредиторами.

Хоча Гамалія і брав участь в управлінні московськими масонами, входячи, крім «Дружнього товариства», до так званого капітула й очолюючи ложу «Девкаліон» (також був іще Великим Майстром тульської ложі), загалом він посідав в Ордені осібне становище — велемудрого теоретика-ерудита, неперевершеного знавця багатьох наук, богословських та екзегетичних тонкощів. Вирізняючись поміж «братів» освіченістю та кругозором, знанням, опріч латини й німецької, ще кількох східних мов, Гамалія написав і переклав силу-силенну містичних трактатів і студій, більшістю так і не надрукованих, не виключено, що, поза іншим, саме він переклав 22 томи творів Я. Бьоме[264]. Архітектор Алєксандер Вітберґ, автор нездійсненого проекту храму Христа Спасителя на Воробйових горах у Москві, в своїх спогадах про зустрічі з Новіковим і Гамалією наводить розповідь такого собі Карамишева, враженого тим, наскільки вільно орієнтувався Гамалія в різних науках, зокрема навіть у ботаніці[265]. Характерно, що коли молодий Ніколай Карамзін збирався з ініціативи масонського товариства за кордон, саме Гамалія, згідно з поширеною версією, склав для нього докладний план подорожі та інструкцію щодо бажаних зустрічей, а також відвідання відомих йому місць зібрання масонських рукописів.

Та найголовнішим в образі Гамалії була, безсумнівно, його репутація «Божої людини», «совісті» московського масонства, репутація, котру він заслужив подивугідною цілісністю вдачі, моральною чистотою та максималізмом, суворим аскетизмом і безсрібництвом. Про нього ходили леґенди. За одною, він відмовився від «вшанування» за державну службу 300 душами кріпаків, мотивуючи цей безпрецедентний учинок тим, що не знає, як управляти власною душею, і не наважується брати на себе відповідальність за триста чужих… Відома (в переказі) його промова, в якій він гнівно докоряє тим, хто турбується лише про себе, про свій чин і кар'єру, жодною мірою «не мислячи про те, що кожен шматок наш напоєно кривавим потом або слізьми наших братів…»[266].

Утім, духовні перемоги Гамалії над самим собою, відмова від світських прагнень і бажань, приборкання пристрастей — усе це давалося йому зовсім не без важкої внутрішньої боротьби, про що свідчать деякі листи мисленника, видані після його смерті; таким, до прикладу, є лист, який містить визнання про подолання пристрасті до «блудодіяння»[267].)


Адресовані неназваному другові (за цим узагальненим образом стояли реальні адресати — Ніколай Новиков, І. Лопухін, Ніколай Карамзін, Ф. Ключарьов, І. Турґенєв і, відзначмо, «козак-вельможа» Дмитро Трощинський), листи Гамалії становлять чималий інтерес для розуміння типових рис

1 ... 96 97 98 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух животворить… Читаємо Сковороду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дух животворить… Читаємо Сковороду"