Читати книгу - "Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна"

І одночасно з цим двері відчинилися.

- Рома? - не вірю своїм очам.

- Так. - заладив він.

Не стримуючись кидаюся йому на шию, обіймаю і цілую. Я виявляється дуже скучила за ним. Рома тільки радий такому привітанню. Зачинив двері, обіймає мене відірвавши від підлоги і несе в кімнату. І це все не припиняючи поцілунку і намагаючись не наступити на задоволеного кричущого Піратика. Він теж нудьгував. Рома посадив мене на ліжко, трохи відсторонившись, став роздягатися. Зараз нам точно ніхто не завадить!

- Чому ти приїхав? - питаю, спостерігаючи як в сторону летить його сорочка.

- Ти не рада? 

- Дурень? Я щаслива. Просто думала, що залишився. - на останніх словах відводжу погляд в бік. 

- Я і так там затримався. - відкидаючи штани, робить крок до мене.

Торкається долонями до мого обличчя, схиляється і цілує. Не так як раніше. Так ніжно, що серце завмирає, а після робить кульбіт в грудях. Рома відсторонюється. Дивиться мені в очі.

- Будеш моєю дівчиною? - питає раптом.

- Хтось із твоїх друзів знову одружується? Невже Максим все-таки дотиснув Світлану?

- Владленівна заміж виходить. - каже Рома, а у мене очі на лоба виходять. Ось це я розумію жінка!

- Жартую. - клацає мене по носі. - З приводу Анастасії Владленівни. А от у всьому іншому серйозний. Саш. Давай зустрічатися по-справжньому.

- По-справжньому? - перепитую.

А сама ледве стримуюся щоб не кинутися йому на шию. Що я взагалі роблю? Навіщо тягну час?

 - Для мене і минулого разу було по-справжньому. - доторкнувшись рукою до моєї щоки говорить він.

Я посміхаюсь.

- Але, коли ти поїхала, кинувши мене, зрозумів, що ти все вважала грою.

- Ну, ти ж ніколи не говорив, що у нас все серйозно. - намагаюся хоч якось виправдати свої дії. - А я дівчина. Мені слова важливі.

- А по-твоєму то, що я тебе з друзями познайомив і зі своїми батьками для тебе нічого не значить?

- А ось тут не треба! Ти сам виставляв все так, немов ми лише вдаємо.

- Даремна суперечка. - махає він головою. - Краще скажи, ти згодна?

- На що?

- Бути моєю дівчиною. - покладливо повторює він.

Може ще раз попросити його повторити? Просто самі слова так солодко звучать!

- Так. - кажу, посміхаючись.

Цілу його. Він цілує у відповідь, змушує мене опуститися спиною на ліжко. Нависає зверху. 

- Я нудьгував. - каже, покриваючи голі груди поцілунками. Я ж так і не встигла переодягнутися. І судячи з усього не дарма.

- Я теж. - задихаючись від його напору, говорю.

- Я сильніше. - нависаючи наді мною, каже він.

Знаю його цю посмішку.

- А ти доведи. - кидаю виклик.

І він доводив.

Перший день в новому статусі дівчата Роми нічим не відрізнявся від попередніх. Тільки якщо Рома збирався на роботу, я продовжувала валятися в ліжку. Але не довго. Варто було Ромі піти, мені стало холодно. Тому пішла його проводити.

Але Рома здається сам нікуди не поспішав. Уже повністю одягнений, пив каву на кухні. Прийшла до нього, сіла навпроти, просто милувалася цим чоловіком. Моїм чоловіком. У серці розливається щось тепле і ніжне лише від одних думок.

- Йди сюди. - відклавши телефон, Рома кличе до себе.

- Тобі ж на роботу. - кажу, обходячи стіл.

Він притягує до себе. Цілує. Від нього пахне м'ятою. А я навіть зуби не почистила. Жах! Та й все що на мені одягнене це одна з футболок Роми.

 - Плювати. Можу раз в житті спізнитися. - каже він.

- Я погано на тебе впливаю? - питаю. - Зараз запізнення, а що далі?

Втім, і не сильно наполягаю на його звільнення. Я взагалі запропонувала йому залишитися сьогодні вдома. Але ні. На таке він не погодився.

- Та твою ж! - каже він, відсторонившись, коли пролунав дзвінок у двері.

- Марго? - роблю припущення.

- Я завжди припускав, що в ній є щось від Алекса. - каже Рома.

Я посміхаюсь.

- Відкриєш? - просить. - Візьму деякі документи і тікаю.

 Киваю, за що отримую легкий поцілунок.

Іду відкривати. Без задньої думки клацаю замком і застигаю на місці.

- Ви?

- Ти? - не менш мого здивований Марк Веніамінович.

Що тут робить мій шеф? Він оглядає мене поглядом, я намагаюся прикрити голі ноги футболкою. Здається, від цього дії Марк Веніамінович тільки сильніше хмуритися.

- Так ось чому ти сказала, що нам треба взяти паузу? - питає він їдко. А я не розумію до чого він це.