Читати книгу - "Останній дон"

— Зателефоную, — запевнив Кросс. — Того, що я не винен, я не можу довести, та я кохаю тебе понад усе в житті.

— А насправді на тобі ніякої вини? — спитала Атена.

— Ніякої, — відповів Кросс. Тепер, коли вона довела відсутність своєї вини, йому було б нестерпно, якби вона дізналася про його злочин.

Кросс подумав про Бетані, про її прекрасне непроникне обличчя з чіткими рисами і дзеркальними очима — досконалий твір мистецтва, рідкісна людська істота абсолютно без гріха за душею.

А щодо Атени, то вона намагалася оцінити Кросса. З усіх її знайомих він був єдиний, хто будь-коли відтоді, як дочку визнали хворою на аутизм, бачив її. Це був іспит.

Одним із найтяжчих ударів у її житті було відкриття, що хоч вона така вродлива, така талановита (така, глузуючи сама з себе, думала вона, добра, така лагідна, така щедра), її найближчі друзі, чоловіки, які закохувалися в неї, родичі, які обожнювали її, інколи, здавалося, отримували задоволення від її нещасть.

Коли одного разу Боз наставив їй синця під оком, хоч усі й називали його «виродком поганим», вона вловлювала в очах усіх миттєвий спалах задоволення. Спочатку було подумала, що це їй видалося, що вона занадто вразлива. Та коли Боз вдруге наставив їй синця, вона знову перехоплювала цей вираз на обличчях. І це її жахливо вразило. Цього разу вона зрозуміла все до решти.

Звісно, вони любили її, тут у неї не виникало жодних сумнівів. Та, здавалося, ніхто не міг встояти проти хоч невеличкого відчуття злорадства. Будь-яка вищість викликає заздрість.

Однією з причин її прихильності до Клавдії було те, що Клавдія ніколи не зраджувала себе такими поглядами. Тому-то й Атена приховувала Бетані від свого повсякденного життя. Їй дуже б не хотілося, щоб у людей, яких вона любила, з'явився в очах цей миттєвий спалах задоволення від того, що вона зазнала кари за свою власну вроду.

І хоч вона знала про владу своєї вроди і вміла цю владу використовувати, вона ненавиділа її. Їй хотілося швидше дожити до того дня, коли в її досконале обличчя вріжуться глибокі зморшки, кожна повідає про обраний нею життєвий шлях, відбуту подорож, коли її тіло погладшає, стане м'яким і збільшить її розміри, щоб стати затишком для тих, про кого вона турбуватиметься, а її очі частіше буватимуть на мокрому місці через милосердя до всіх тих страждань, які вона бачила, і за всі сльози, яких вона ніколи не пролила, довкола уст у неї зберуться смішинки від сміху з себе самої і з самого життя. Якою вільною відчує вона себе тоді, коли вже не буде боятися за наслідки своєї фізичної краси, а натомість радітиме її втраті і приходу навзамін більш певної і тривалої безтурботності.

Ось чому вона пильно спостерігала за Кроссом Де Леною, коли той знайомився з Бетані, бачила спочатку тінь відрази, а далі — ніякої реакції. Знала, що він по вуха у неї закоханий, і бачила, що в його погляді не відбився той несхибний вираз задоволення, коли він довідався про її нещастя з Бетані.

Розділ 12

Клавдія твердо поклала взяти з Елі Мерріона готівкою за свій сексуальний маркер, присоромити його і змусити дати Ернесту Вейлові частку, яку той хотів за свій роман. Справа майже безнадійна, але їй забаглось перевірити власні принципи. З Боббі Бенца щодо частки у валовому доході брутто було де сядеш, там і злізеш, а от Елі Мерріон був непередбачуваний та й до неї ставився з симпатією. Крім того, у кінобізнесі вважалося несолідним, коли протокол хай навіть найкоротшого сексуального рауту обходився без певної матеріальної ввічливості.

Приводом для цієї зустрічі була Вейлова погроза накласти на себе руки. Якщо б він її здійснив, то права на його роман переходили колишній дружині й дітям, і тоді Моллі Флендерс повернула б питання круто. У погрозу ніхто, навіть Клавдія, не вірив, та Боббі Бенц і Елі Мерріон, виходячи з того, що вони б самі зробили заради грошей, мали над чим почухати потилиці.

Коли Клавдія, Ернест і Моллі з'явилися на «Лоддстоуні», то в канцелярії застали тільки Боббі Бенца. Видно було, що він почувався незручно, хоч і маскував це гарячими вітаннями, особливо на адресу Вейла: «Наше національне багатство!» — вигукнув він і обняв Ернеста з почуттям гідності і поваги.

Моллі одразу ж насторожилася і почала обережно:

— Де Елі? Він єдиний, хто може в нашому питанні поставити крапку.

— Елі в шпиталі «Кедр Синаю», — заспокійливим голосом відповів Бенц. — Нічого серйозного, ліг на перевірку. Але це між нами. Акції «Лоддстоуна» скачуть вниз-вгору в залежності від стану здоров'я Елі.

— Йому за вісімдесят. У такому віці все серйозне, — сухо сказала Клавдія.

— Ні-ні, — запевнив Бенц. — Ми щодня вирішуємо у шпиталі поточні справи. Він там навіть доскіпливіший. Отож викладіть свою справу мені, а я, коли буду там, доповім.

— Ні, — відрубала Моллі.

Та Ернест Вейл був не такий категоричний:

— Давайте поговоримо з Боббі.

Вони виклали свою справу. Бенца таке потішило, але сміятися відкрито він не наважився.

— У цьому місті я начувся всілякого, але таке — просто мило. Я консультувався з нашими юристами, і вони кажуть, що Вейлова спадщина аж ніяк нас не стосується. Юридично це питання дуже заплутане.

— А ви ще візьміть консультацію у ваших фахівців з громадських зв'язків, — порадила Клавдія. — Якщо Ернест зробить як каже і вся історія випливе на світ Божий, то «Лоддстоун» опиниться по вуха в лайні. Елі таке не похвалить. У питаннях моралі він трошки делікатніший.

— Ніж я? — увічливо поцікавився Боббі Бенц. Одначе ним трясло від люті. Як ці люди не можуть втямити, що всі його дії санкціонував сам Мерріон. Він обернувся до Ернеста і сказав: — А як ви збираєтеся себе порішити? Пістолет, ніж, сторчголів із вікна?

— Харакірі на вашому, Боббі, письмовому столі, — посміхнувся до нього Вейл. Всі засміялися.

— Так ми ні до чого не домовимося, — подала голос Моллі. — Чому б усім нам не піти у шпиталь і зустрітися з Елі?

— Не в моїх правилах, — сказав Вейл, — пхатися до хворого в шпитальному ліжку і вчиняти скандал за гроші.

Всі подивилися на нього співчутливо. Звичайно, в загальноприйнятих термінах таке визначається як бездушність. Одначе люди в ліжках задумували вбивства, революції, шахрайства