Читати книгу - "Останній дон"

— Тримайте язика за зубами, Ернесте, — холодно порадила Моллі, — якщо надалі хочете залишитися моїм клієнтом. Зі шпитального ліжка Елі обшахрував сотні людей. Боббі, погляньмо на речі тверезо. Серії-продовження — справжні золоті копальні для «Лоддстоуна». І ви можете собі дозволити дати Ернестові пару відсотків брутто заради хоча б страхування.

Бенца охопив жах, розпечений стрижень пронизав його кишки.

— Відсотків брутто?— не довіряючи власним вухам, зойкнув він. — Ніколи.

— Гаразд, — ніби поступилася Моллі. — А як щодо структурованих п'яти відсотків з нетто? Без видатків на рекламу, без податків на додану вартість і без часток брутто акторам?

— Це ж майже брутто, — презирливо відреагував Бенц. — І всі ми знаємо, що Ернест себе не порішить. Це надто по-дурному, а він надто інтелігентна людина.

Насправді ж Бенц хотів сказати, що у такого лопуха, як Вейл, не стане на те снаги.

— Навіщо грати втемну? — не здавалася Моллі. — Я дещо підрахувала. Ви плануєте щонайменше три серії. Це означає майже півмільярда з прокату включно з закордоном, відео і телебачення сюди не входять. А тільки Господь знає, скільки ви, злодюги задрипані, заробляєте на відео. То чому б не дати Ернестові частки, якісь жалюгідні двадцять мільйонів?

Бенц обмірковував почуте. Вирішив діяти лагідно:

— Ернесте, — звернувся він до Вейла, — як письменник, ви — національне багатство. Я поважаю вас, як ніхто на світі. А Елі прочитав усі ваші книжки. Він вас просто обожнює. Отож ми пропонуємо порозумітися.

Клавдію вразило, як Ернест, з усією очевидністю, ковтав цей потік брехень, хоча, до його честі, від «національного багатства» він ледь скривився.

— Конкретніше до справи, — попросив він. Тепер Клавдія ним пишалася.

Бенц перелаштувався на Моллі.

— А як щодо п'ятирічного контракту по десять тисяч за тиждень? Власні сценарії та переробки. Звичайно, щодо власних сценаріїв ми залишаємо за собою право першого схвалення. А за переробки він буде додатково отримувати ще по п'ять тисяч на тиждень. За п'ять років заробить кругленьку суму в десять мільйонів.

— Подвоїмо тарифи, — сказала Моллі, — а тоді можна буде про щось розмовляти.

На цьому Вейл, очевидно, втратив своє майже ангельське терпіння.

— Ніхто з вас не має мене за людину, — сказав він. — Чотири арифметичні дії я ще не забув. Боббі, ваша пропозиція виходить хіба що тільки на два з половиною. Ви ніколи не купите від мене оригінального сценарію, а я ніколи такого не напишу. Ви ніколи не доручите мені переробок. А якщо ви поставите шість серій? Тоді матимете мільярд прибутку. — Вейл щиро розреготався. — Два з половиною мільйони мене не влаштовують.

— Що ви тут, в біса, бачите смішного? — образився Бенц.

— Я ніколи в житті навіть про один мільйон не мріяв, — наче в істериці заходився Вейл, — а тепер мене не влаштовує.

Клавдія знала Вейлове почуття гумору.

— Чому це тебе не влаштовує? — спитала вона.

— Бо я залишаюся живий, — пояснив Вейл. — Моя сім'я чекає на частку. Вони мені повірили, а я зрадив їх.

Таке могло б зворушити усіх, навіть Бенца, якби не звучало так фальшиво, так самовдоволено.

Незручну паузу порушила Моллі Флендерс:

— Ходімо поговоримо з Елі.

Вейл до решти втратив терпець і вискочив за двері з лементом:

— З такими, як ви, я просто не можу! Я відмовляюся жебрати у людини на шпитальному ліжку!

Коли він зник за дверима, Боббі Бенц спитав:

— І вам обом охота мати справу з такою людиною?

— Чому б і ні, — озвалася Моллі. — Я колись репрезентувала в суді людину, що зарізала свою матір і трьох рідних дітей. Ернест не гірший за нього.

— А ти заради чого? — звернувся Бенц до Клавдії.

— Нам, письменникам, слід триматися купи, — скорчивши міну, відповіла та. Всі засміялися.

— Гадаю, що все ясно, — спробував підбити підсумок Бенц. — Я зробив усе, що міг, правда?

— Чому б вам, Боббі, не дати йому відсоток чи два, це було б тільки справедливо, — сказала Клавдія.

— Тому що він роками обшахровував письменників, акторів і режисерів. Справа принципу, — підпустила шпильку Моллі.

— Маєте рацію, — погодився Бенц. — А коли їм не бракує снаги, то вони обшахровують нас. Ділові взаємини.

— З Елі все в порядку? — з вдаваною стурбованістю спитала Моллі у Бенца. — Нічого серйозного?

— У нього все як слід, — запевнив Бенц. — Своїх акцій не продавайте.

— Тоді він може нас прийняти, — аж підскочила Моллі.

— В будь-якому разі мені потрібно з ним бачитися, — підхопила Клавдія.

— Елі мене й справді обходить. Це ж він надав мені першу нагоду вийти в люди.

Бенц байдуже стенув плечима.

— Ви й справді сядете в калюжу, — не відступала Моллі, — коли Ернест порішить себе. Ті серії вартують більше, ніж я сказала. Я пом'якшила ситуацію на вашу користь.

— Цей шмук на самогубство не зважиться, — презирливо сказав Бенц. — Йому бракує перцю.

— Від «національного багатства» до «шмука»? — мило подивувалася Клавдія.

Моллі була конкретніша:

— Той хлопець, безперечно, ледь звихнутий. Він віддасть Богу душу просто через легковажність.

— Наркоман? — дещо стривожено запитав Бенц.

— Ні, — заспокоїла Клавдія, — але від Ернеста можна сподіватися сюрпризів. Це справді екстравагантна людина, яка навіть не підозрює про свою екстравагантність.

Якусь хвильку Бенц обмірковував почуте. Їхні аргументи не були позбавлені сенсу. До того ж Бенц ніколи не вірив у доконечність мати зайвих ворогів. Не хотів, щоб Моллі тримала на нього камінь за пазухою. Не жінка, а жах Господній.

— Дозвольте, я зателефоную до Елі, — попросив він. — Якщо він нічого не матиме проти, я візьму вас із собою до шпиталю. — Він був упевнений, що Мерріон відмовиться.

На його подив Мерріон сказав:

— Ради всього святого! Нехай усі вони приходять мене провідати.

До шпиталю дісталися Бенцовим лімузином, величезним і довжелезним, та в жодному разі не комфортабельним. Був там факс, комп'ютер і стільниковий телефон. Поруч із водієм сидів охоронець, наданий «Тихоокеанською Безпекою». Позаду їх супроводжував автомобіль із ще двома охоронцями.

Тоновані в брунатний колір лімузинні вікна показували місто в бежевих монохромних тонах старих ковбойських кінофільмів.