Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

Село мине спокуту цю тяжку.

Село — це корінь нації, це води,

що рушать берег. Молодь на лужку,

довірившись сільському ватажку,

заводить, навернувшись до природи,

народні сороміцькі хороводи.

7

Тому життя ніколи не втрача

своїх прозорих гомінких проекцій.

Стрімкий юнак, легке дитя ерекцій,

бере за руку втомлене дівча,

і вже вони — аж дня не вистача —

займаються конспектуванням лекцій,

зневаживши вимоги контрацепцій.

8

І лиш зоря над містом пролягла,

юнак змахне краплини із чола

і молодечо усмішкою блисне.

Бо попри те, дала чи не дала,

у щастя людського два рівних є крила:

троянди й виноград — красиве і корисне.

Станси для німецько-фашистських загарбників

а.

Ділі Марлен, ти не росла у совку,

ти взагалі не знаєш, що це таке — совок,

але батальйони тягнули цю пісню ламку,

ховаючи в ранцях на застібці і на замку

між порнографічних листівок

трепетний мамин рядок.

б.

Війна почалася у червні, а вже восени,

з понтами прогоцавши літню кампанію, в ніч

відходили «наші», як ніжно себе вони

самі й називали, і, мабуть, немає вини

в такій безпідставній любові

до малознайомих облич.

в.

Така вже була умова, що їх вела уперед,

така пролетарська сансара,

такий православний чин,

щоб кожен в своїй ойкумені сягнувши

зірок і планет,

знайшовши предмет любові,

любив собі цей предмет,

окрім, звичайно, дебілів і одиноких мужчин.

г.

Але ви врешті з’явились — діти германських лісів,

непосидючі шибайголови рейнських

трудящих долин,

і всі міщани раділи появі цих голосів,

за винятком агітатора, котрий вже мирно висів,

і був один, хто не тішився, був взагалі один.

ґ.

Наївна й смішна веремія,

як в жодному з інших міст.

Ось ветхий петлюрівець чистить свій

слуховий апарат,

ось збуджені комсомолки до співу виказують хист,

і з братськими хлібом-сіллю ставши на повен зріст, з

бантами на вишиванці виходить колаборант.

д.

Ви дбали про місто, листівками всіявши брук,

і хай мародеру дрижав його згорблений карк;

відкрили «Просвіту», зчиняючи гамір і грюк,

зібрали до зоопарку вцілілих радянських тварюк,

хоч нафіг кому потрібен він був — цей ваш зоопарк.

е.

Ті піонери-юннати, які вам писали вірша,

та вчителька мови, котра пускала вас на постій, —

вони ще сплатять офіру за всіх, хто від них вируша,

ось вона, діти, слов’янська психоделічна душа —

знаєш, який буде вжинок, але таки спробуй, посій.

є.

Скажіть запальному хлопчині, який промерзав до тла

в зимовій редакції, вірячи, що це іще не кінець,

коли ви йшли з цього міста, з його води і тепла,

скажіть, чи крапля сумління хоч раз по тім затекла

до ваших холодних німецько-фашистських сердець?

ж.

І навіть можна не знати природи якихось речей,

але, якщо вже відверто, без соплів і без образ —

попри усю непруху, попри тугу, ачей,

невже ви самі не бачили, невже не мали очей,

що райх ваш — фата-моргана, і фюрер ваш — підарас…

з.

Адже біль цього міста вже не звести до ладу,

не