Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Дрібниці часто псують стосунки

      Сонячні дні змінились похмурими. Осінь вступала у свої права. Мати вислала Андрію цивільну теплу куртку ще коли був у першому шпиталі, але пакунок застряг  на укрпошті на кілька тижнів. Довелось і на сайті скаргу написати, і на головпоштамті. Та я навіть на склад сходила. Виявилось, звільнилась одразу значна частина працівників складу після зміни керівника, і був там справжнісінький безлад. 

       Мати постійно цікавилася в хлопця, чи доставлено речі, його це, звісно, дратувало. Коли нарешті сказав про це мені, я її попросила більше в нього про це не питати щодня, але сама почувалася винною, бо укрпошта ближче до мого дому і раніше не підводила, от і порадила я нею скористатися, а вийшла халепа.

     Висіла довго у шафі в мене двостороння куртка. Колись була моя зимова, а після прання у машинці тягнула хіба що на осінню. Тільки для осені заширока була на мене, пряма. Але якось я її так любила, що не позбулась. Завжди носила її темно- зеленим блискучим боком, а інший був сірим. І цим сірим, примірявши ще якось рано вранці вдома на хлопця, пропонувала йому поносити деякий час. На ньому сиділа чітко  і справді добре виглядала, личила. Не здогадатись, що не його. Й не мерз би, й мене не змушував хвилюватися. Але вперся, як баран, навідріз. Лишила в лікарні, вмовляла і пояснювала знов і знов.

— Не змушуй мене хвилюватися, що ти застудишся, будь ласка!

— Ще не холодно. І в мене є свої речі.

— Але куртки нема поки що.

— Не хочу носити чуже, коли є своє! 

     Десь воно є..десь його там і логіка, бо тут тільки впертість.. А як дратує! Моє йому чуже, то може й я чужа? А як вперше речі прала, зняв все з себе, то халат йому мій не муляв чомусь. Білий такий махровий, як в готелях.

— То як же тебе мій халат не покусав раніше? 

      Вже кусаюсь жартома у відповідь, щоб не сказати, що дурні його відмовки ображають. Але й те не допомагає. 

— І ліжко моє чомусь тобі не муляло жодного разу. Де ж логіка?

— Вона ТВОЯ, не моя!

    Та чорти б вхопили цю твою впертість! 

— І Я прошу тебе деякий час її поносити, поки твою отримаю. Я ж вдягала Твою футболку. Тепер твоя черга. Холодно ж стає!

— Якщо і холодно буде, я її не носитиму, вона жіноча.

— Унісекс, не жіноча взагалі-то.

— Твоя, тож жіноча.

— Не жіноча.

     До чортиків бісить його нерозважна впертість! Але ж я не знаю, чи це в нього якийсь симптом того розладу адаптації, який прибереться згодом, чи він таким і раніше був… Але поглинута хвилюванням, щоб він не замерз та не захворів, забула правила про те, що з ним сперечатися собі дорожче, й отримала сюрприз…

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot