Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

– Патрику?

Він продовжував щось друкувати, уникаючи її погляду, але від неї не приховалось тремтіння його пальців, яке вже точно не було випадковим.

– Патрику. Говори зі мною.

Він підняв на неї очі. Цей погляд був розгубленим. Скарлет відчула, як її нутро стиснулось у лещатах, але вона змусила себе не виказати цього.

– Я… – почав він.

– Що? Важко брехати, коли дивишся в очі?

Його губи смикнулися у слабкій, майже вибачливій усмішці.

– В твої? Страшенно важко.

Скарлет опустила очі, продовжуючи боротись із болючим усвідомленням. Вона знала це ще давно, але гнала цю думку, засовуючи її глибоко в підсвідомість.

– Шансу вибратись звідси всім нам не було від початку?

Патрик знову всміхнувся. А потім нахилився вперед і швидко чмокнув її в щоку. Скарлет знову відчула те стиснення у грудях, їй стало раптом дуже важко дихати.

– Не підлизуйся.–тремтячим голосом прохрипіла вона.– Говори.

Він похитав головою.

– Ти знав?

– Звісно я знав, Скарлет. – зітхнув він.–Я писав цю хрінь.

Ці слова розірвали щось у ній.

– І ти одразу вирішив…

– Що це буду я?–він мало не пирхнув зі сміху.– А як ти думала? Я підписав вас всіх на проходження цього пекла. Хто, як не я?

Її губи здригнулися.

– Може… Може, ми б могли якось… – її голос став хрипким, затиснутим спробою стримати сльози, які вже стояли в очах.

Патрик м’яко похитав головою.

– Нічого не вдієш. Але вас я витягну. Дійте чітко за вказівками Аарона, він знає, що робити.

– Давно він знає?

– Ще із серверної.

– І мовчав, падло…

– Бо я попросив нічого не казати.

Скарлет коротко видихнула.

– То… –її голос зірвався.–Ти не з нами?

Він дивився на неї спокійно, майже з ніжністю.

– Схоже, що ні.

Патрик провів рукою по її щоці.

– Але ж ти ще тут… – її пальці несвідомо торкнулися його плеча. – Як?

Він всміхнувся, вже слабко.

– Мій мозок вмиратиме ще хвилину. Органи вже відмовили. Йдіть. Ви на фінішній прямій.

Скарлет похитала головою, не дозволяючи цьому бути реальністю.

– Я не кину тебе тут.

– Я вже мертвий, Скарлет.

Ці слова були немов удар, позбавляли дихання, Скарлет не змогла стримати тремтіння в грудях, горло стисло від ридань і вона здригнулась, закривши руками обличчя.

– Я ніколи тобі цього не пробачу. – прошепотіла вона.

Патрик потягнувся до неї й міцно обійняв. Вона не відштовхнула його, а обвила його руками і заплакала йому в плече.

– Так не мало бути.

– Але так сталось. – знизав плечима він. – І я радий, що був з вами якийсь час.

Скарлет віддихалась, змушуючи себе бути сильнішою, ніж хотілось.

– Дякую тобі. За все.

– Не будь милою, Скарлет. Тобі не личить. Ти обіцяла відгамселити мене, як виберешся.

– Ти не заслужив на це. – ігноруючи жарт, зітхнула вона.

Він похитав головою, посміхаючись.

– Ніхто з нас не заслужив.–погодився Патрик, погладивши її по спині.– Але саме я написав цей дурнуватий сценарій. І мені шкода.

Вона видихнула.

– Що ми можемо зробити?

– Знайдіть мій телефон. – він взяв її за плечі, змушуючи дивитись йому прямо в очі. – Код простий–від 6 до 1. Знайдіть файл, назву одразу впізнаєте, Аарон швидко зламає пароль. Перегляньте його всі. Оприлюдніть. Це важливо.

– Обіцяю.

Патрик повільно кивнув.

– І, Скарлет… Навідай моїх батьків. Розкажи їм… В телефоні є адреса. Будь ласка.

Вона задихалась від сліз, але кивнула.

– Звісно, Патрику.

Його погляд залишався ніжним.

– Мені шкода, що я не встиг з вами всіма познайомитись. Мені здається, ми б знайшли спільну мову.

Скарлет ковтнула клубок у горлі.

– Так… Ми б знайшли.

Вона не хотіла його лишати, Патрик немов відчував це, він стиснув її руки, уважно поглянувши в її очі.

– Все буде гаразд. Біжи. Нехай це все буде не марним.

Скарлет обійняла його ще раз, міцно, до болю. А потім побігла до свого кола. Не озираючись.

–А де Патрик?– спитала Лів.