Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Піонери або Біля витоків Саскуеханни 📚 - Українською

Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Піонери або Біля витоків Саскуеханни" автора Джеймс Фенімор Купер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 97 98 99 ... 118
Перейти на сторінку:
застрелив дику кішку? Значить, незважаючи на кров, яка тече в твоїх жилах, ти здатна на вдячність… Але ж твої пальчата не звикли шити оленячими жилами, їм не впоратися з оленячою шкірою… І все ж таки він, якщо не глухий, почує про це й дізнається, що є ще люди, котрі пам'ятають добро.

— Не кажіть йому нічого, благаю вас, — палко попросила Елізабет. — Якщо ви любите мене, якщо ви поважаєте мої почуття, — не кажіть нічого. Я говорю тільки про вас, і все, що я роблю, — теж тільки для вас Мені прикро, Шкіряна Панчохо, що закон вимагає такого тривалого ув'язнення, але, зрештою, це лише один коротенький місяць…

— Місяць! — вигукнув Натті, безгучно засміявшись. — Ні, дівчино, не пробуду я тут жодного дня, жодної години більше! Суддя Темпл може засудити мене до ув'язнення, але для того, щоб утримати мене тут, хай вибудує міцнішу тюрму! Колись я потрапив у полон до французів, і вони посадили всіх бранців — шістдесят дві душі — в блокгауз, але тим, хто знається з лісом, неважко було прорізати отвір у соснових колодах! — Мисливець замовк, озирнувся, знов засміявся, обережно посунув управителя вбік і, відгорнувши ковдру, показав дівчині свіженький отвір у стіні, зроблений з допомогою киянки й молотка. — Тут треба тільки вдарити, — і тоді…

— Вперед! Вперед! — загорлав Бенджамін, раптом прийшовши до тями. — У відкрите море! Ти їх тільки лови, своїх бобрів, а я вже міцно триматимусь за ті боброві шапки.

— Боюся, цей хлопчина завдасть мені клопоту, — сказав Натті. — Якщо вони натраплять на наш слід скоро, то зволікати нам аж ніяк не можна буде, а він навряд чи здолає швидко бігти.

— Бігти? — відгукнувся Бенджамін. — Ні, ухилитися від курсу і взяти їх на абордаж!

— Замовкніть! — наказала Елізабет.

— Єсть, мем!

— Не може бути, щоб ви хотіли покинути нас, Шкіряна Панчохо, — вела далі Елізабет. — Благаю вас, схаменіться: вам доведеться жити тільки в лісі, а ви старієте. Потерпіть трохи, і ви вийдете звідси відкрито, чесно.

— А хіба можна тут заполювати бобра, дівчино?

— Навіщо вони вам? Ось гроші, заплатіть штраф, а через місяць ви вільна людина! Дивіться, це золоті монети…

— Золоті! — вигукнув Натті з дитячою цікавістю. — Давно я не бачив золотих монет. Ще за тієї війни траплялося їх бачити частіше, ніж тепер ведмедів. Пам'ятаю, в армії Діско був драгун — то його вбили, а в сорочці його були зашиті кільканадцять таких-от блискучих кружалець. Я їх, щоправда, не вирізав, але бачив на власні очі, — вони були трохи більші і ясніші, ніж ці.

— Це англійські гінеї — вони ваші, — сказала Елізабет. — І це лише запорука того, що буде зроблено в майбутньому.

— Мої? Чому ви віддаєте мені таке багатство? — мовив Натті, допитливо дивлячись на дівчину.

— Як чому! Хіба не ви врятували мені життя? Хіба не ви визволили мене з пазурів лютого звіра? — вигукнула дівчина, затуливши очі рукою, ніби захищаючись від жахливого видіння.

Мисливець узяв гроші й став перебирати їх по одній монеті, а сам тим часом говорив:

— Кажуть, у Вишневій долині продається рушниця, яка вбиває за сімсот кроків. На своєму віку я бачив добрі рушниці, але такої ще не доводилося тримати в руках. Сімсот кроків — добрячий постріл! Так, так… Але дарма, я людина стара, й моя рушниця послужить мені до смерті. Візьми своє золото, дитинко. Однак нам пора: я чую, як він розмовляє з волами. Ти ж не розкажеш… Ти ж нікому не викажеш нас, дівчино?

— Виказати вас! — вигукнула Елізабет. — Але візьміть гроші — вони придадуться вам і в горах.

— Ні, ні, — лагідно відповів Натті й похитав головою. — Я й за двадцять рушниць не погоджусь грабувати тебе! Але є одна річ, яку ти можеш для мене зробити, а доручити мені це більш нема кому.

— Кажіть, кажіть — що саме?

— Купи бляшанку пороху — коштуватиме це два срібні долари. Бенні Помпа має гроші, але нам невільно з'являтися в селищі. Такий порох є у француза — найкращий гатунок, що підходить для рушниці. Зробиш це для мене, дівчино, га? Зробиш?

— З радістю! Я принесу вам порох, нехай мені й доведеться блукати цілий день у лісі. Тільки от де й коли ми зустрінемося?

— Де? — на хвильку замислився Натті. — Та хоч би на вершині Гори Видива. Завтра, як сонце буде в зеніті, чекатиму тебе» там. Дивись, щоб порох був добре подрібнений, — ти розпізнаєш це по блиску й ціні.

— Я зроблю все, що ви кажете, — твердо пообіцяла Елізабет.

Натті сів навпочіпки й, упершись ногою в оцупок, виштовхнув його назовні. Дівчата почули шурхіт сіна і зрозуміли, чому Едвардс раптом став погоничем.

— Ходімо, Бенні, — мовив мисливець, — темніше сьогодні вже не буде, через годину зійде місяць.

— Стривайте! — зупинила його Елізабет. — Не слід, щоб люди казали, буцім ви втекли в присутності дочки судді Темпла. Заждіть, нехай ми спершу вийдемо, а тоді вже здійснюйте свій план.

Натті не встиг відповісти, коли пролунали кроки тюремника, й старому мисливцеві хоч-не-хоч довелося негайно повернутися. Ледве встиг він зіп'ястися на ноги й затулити ковдрою отвір, біля якого дуже вчасно впав Бенджамін, як клацнув замок і двері відчинилися.

— Міс Темпл ще не збирається йти? — гречно запитав тюремник. — Уже час замикати в'язницю.

— Ідіть, а я за вами, — відповіла Елізабет. — Добраніч, Шкіряна Панчохо!

— То не забудь — бери найдрібніший порох: він посилатиме кулю далі, ніж звичайний. Я вже старий і не можу ганятися за дичиною, як колись…

Елізабет махнула рукою, щоб він замовк, і вийшла з камери, а за нею Луїза з наглядачем. Тюремник лише один раз повернув ключ, зауваживши, що ще повернеться і замкне арештантів, як годиться, от тільки виведе панночок на вулицю.

Коли він випустив їх надвір і повернувся назад, схвильовані дівчата попрямували до рогу в'язниці.

— Якщо Шкіряна Панчоха відмовляється від грошей, — прошепотіла Луїза, — можна їх віддати містерові Едвардсу, та ще…

— Тихше! — застерегла Елізабет. — Я чую шерех: вони втікають! Ах, їх одразу ж помітять!

Дівчата вже повернули за ріг і побачили, як Едвардс і Натті витягали крізь отвір майже непритомного Бенджаміна. Волів, які перестали жувати сіно, відвели від стіни й поставили на вулиці, щоб зручніше було діяти.

— Треба підібрати сіно з землі і скласти на віз, — сказав Едвардс. — Хутчіше, не можна, щоб його побачили!

Ледве Натті встиг це зробити, як крізь отвір у стіні заблищало світло й почувся голос тюремника, що гукав в'язнів.

— Що ж робити? — сказав Едвардс. — Через цього п'яничку нас викриють!

1 ... 97 98 99 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піонери або Біля витоків Саскуеханни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"