Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

У 1897 р. вийшла «Карта Галичини», на якій показані нафтові поля поблизу Добротова, Чорного Потоку, Слободи Рунгурської, Космача, Ворохти, Яблуниці, між Битковом та Любіжнею. С. Витвицький згадував про місцезнаходження нафти у Прокуравi та поблизу Жаб’я. Однак вони не привернули уваги пiдприємцiв, i лише мiсцевi жителі використовували нафтову ропу для змащування возiв i освiтлення. В Акришорах, на виявленому джерелі нафти, її експлуатацiя була короткочасною i швидко занепала. В 1868 р. згадувалося, що «фабрика в Акришорах пiдупала, стоїть як стояла, а з тiєї криницi бiля фабрики черпають селяни щоденно потрохи нафти». 1893 р. у Слободі Рунгурській отримано 9870 т нафти. Пересічна глибина свердловин становила 200–300 м.

Перше глибоке буріння в Бориславі від імені «Карпатського нафтового товариства» в 1893 р. розпочав Владислав Длугош (1910 р. у Львові як акціонерне товариство було створено Галицький народний банк для сільського господарства і торгівлі, ініціаторами появи якого були Віденський Австрійський земельний банк та група нафтових магнатів на чолі з тодішнім австрійським міністром зі справ Галичини Владиславом Длугошем, який з часом став сенатором Другої Речі Посполитої). До того часу Борислав був відомий тільки з існуючих шахт, де видобували земний віск (озокерит). Дуже скоро стало очевидно, що під шарами озокериту є багаті родовища нафти. Вже в 1897 р. з перших бориславських свердловин отримано значний приплив нафти і з тих пір виробництво у Бориславі почало швидко зростати; з’являлися нові потужні свердловини, серед яких «Фейлер», що давала 500 т нафти на добу. Підприємець Владислав Шуйський на початку XX ст. пробурив у Тустановичах свердловину «Литва», яка також дала значний приплив нафти, що було відрадним фактом у перспективах розвитку нафтового бізнесу у Бориславсько-Тустановицькому родовищі. Саме там упродовж короткого часу з’явилося безліч бурових веж, із запаморочливою швидкістю створена нова мережа нафтових компаній, в основному за сприяння національного капіталу. Однак вже 1903 р. там з’являється й потужний іноземний інвестор.

У Бориславі і Тустановичах почалася нафтова лихоманка, кожна компанія хотіла швидше сусіда досягнути нафтових пластів, швидше дістатися до глибших горизонтів і отримати десятки або сотні тонн сирої нафти на добу; видобуток нафти зростав з вражаючою швидкістю, незабаром з’ясувалося, що виникла проблема у резервуванні нафти-сирцю. І це не випадково, адже нововведені свердловини давали значні дебіти.

Наочним прикладом була свердловина «Oil City» в Тустановичах, з якої щодобово фонтанувало до 1000 т нафти, яка текла в потоки і втрачала свої якості та, відповідно, ціну. Ціни на таку нафту впали до вкрай низького рівня (1–1,5 корон за 100 кг) і промисловість почала відчувати серйозну внутрішню кризу. Австрійський уряд під тиском Кола Польського у Відні побудував у Дрогобичі велику рафінерію для виробництва «ропалу», або рідкого палива для локомотивів; нафтопереробний завод працював на всю потужність, і галицькі нафтопродукти отримали зарубіжні ринки і нафтова промисловість Галичини стала світовою індустрією, з якою почали рахуватися зарубіжні країни та їх капітал.

Великим поштовхом до збільшення видобування нафти стало відкриття Східницького нафтового родовища у 1895 р., де відкрито великі шиби «Jakób» та «Cecylia», що дали 80 тис. т нафти вже у 1896 р. Після Східниця прийшла черга до Борислава (першу свердловину у 1895 р. пробурив Мак-Ґарвей), який за короткий проміжок часу відсунув інші регіони Галичини на задній план. До кінця XIX ст. щоденна норма видобування нафти у 10 т з однієї свердловини стала реальністю. Дещо пізніше з I нафтового горизонту (на глибині 750 м) щоденно свердловина давала до 40 т нафти.

У 1899 р. Борислав продукував 5 % галицької нафти, в 1900 р. — 11 %, а в 1902 р. — вже 41 %. Найпотужнішою була свердловина «Feiler» фірми «Mikucki i Perutz», яка щодобово видавала 350–400 т нафти з II нафтового горизонту на глибині 810 м. У 1903 р. Шуйський досяг ще кращих результатів у Тустановичах, що поблизу Борислава, на свердловині «Litwa». Це сприяло тому, що підприємці почали поглиблювати свої раніше закладені свердловини (перша — свердловина «Klaudyusz»). У 1904 р. Борислав і Тустановичі продукували 66 %, в 1906 р. — 74, а в 1907 р. — 86 % галицької нафти. Свердловина «Wilno» давала з III горизонту (глибина 1000 м) понад 800 т нафти щодобово. Після поглиблення у 1908 р. головної свердловини фірми «Oil City» до 1018 м вона видавала вже 130–150 т нафти на добу. Такі показники великих свердловин призвели до того, що закрилися сотні свердловин і криниць, що давали щодобово до 0,5 т нафти через їх нерентабельність.

Бориславсько-Тустановицький краєвид представляв собою сотні, а то й тисячі нафтових веж, резервуарів, трубопроводів, тисяч робітників, зосереджених на площі у декілька квадратних кілометрів. У 1901 р. там діяло 249 свердловин (у т. ч. 78 — у Бориславі) та 1740 шахт, у т. ч. 84 — у Бориславі.

Рафінерія у Надвірній (заснована в першій половині 1902 р.) призначалася для перегонки нафти місцевих родовищ. До заводу із Биткова і Пасічної провели труби, через які, за допомогою помп, перекачували нафту.

До 1903 р. у Борислава не було серйозних конкурентів, але просування буріння у бік Тустановичів зумовило вже в 1903 р. видобування там понад 900 цистерн (цистерна — 10 т). Прорив у відносинах між виробництвом у Тустановичах і Бориславі наступив у 1906 р., коли у Тустановичах вже було видобуто більше нафти (28 756 цистерн), ніж у Бориславі (27 464 цистерни).

Між 1875 та 1890 рр. видобування нафти зросло вчетверо, тобто відбувався незначний ріст; ріст діяльності між 1890 та 1900 рр. відбувався швидше, а в 1901–1908 рр. — стрімко зріс більше, ніж учетверо. Вартість галицької нафти у цей же період щорічно становила 2,5 млн корон. За період з 1875 до 1908 р. частка Галичини у світовому видобуванні нафти