Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Сказавши це, я відчув, що слова мої зачепили за живе капітана Немо.

— Втрачені! — вигукнув він жваво. — Отже, ви вважаєте, пане, що багатства втрачені, оскільки вони потрапили в мої руки? Хіба я для себе збираю це золото? Хто вам сказав, що воно не піде на добру справу? Невже я не знаю, що на землі існують знедолені люди, пригноблені народи? Нещасні, що потребують допомоги, жертви, котрі волають про помсту! Невже ви не розумієте, що…

Капітан Немо не закінчив фрази. Хто знає, чи не пошкодував він, що сказав зайве? Але я і так усе зрозумів. Які б не були причини, що спонукали його шукати незалежності в глибинах морів, усе-таки він залишався людиною! Його серце відгукувалося на людські страждання, і він щедрою рукою допомагав пригнобленим!

І тут я зрозумів, кому призначалися мільйони, відправлені капітаном Немо в той пам’ятний день, коли «Наутілус» ввійшов у води охопленого повстанням острова Крит!

Наступного дня вранці, 19 лютого, до мене в каюту зайшов канадець. Я очікував цих відвідин. Вигляд у нього був дуже пригнічений.

— Ну, пане? — сказав він.

— Що ж, Неде! — відповів я. — Обставини склалися проти нас!

— Ех! Треба ж було цьому окаянному капітану зупинити судно саме в ту годину, коли ми готувалися тікати!

— Ну, що ж, Неде! Йому потрібно було побувати у свого банкіра.

— Банкіра?

— Вірніше, у банку! Я під цим розумію океан, де багатства капітана знаходяться в більшій цілості, ніж у будь-якому державному банку.

І я розповів канадцю, що відбулося минулої ночі, потай сподіваючись навести його на думку ніколи не залишати капітана; але моя розповідь викликала в Неда Ленда лише гіркий жаль, що йому не довелося взяти участь у прогулянці на бойовище при Віго.

— Одначе, — сказав він, — не усе ще втрачено! Промахнувся гарпуном, так би мовити! Наступного разу будемо бити без промаху. Нинішнім вечором можна спробувати…

— Куди лягає курсом «Наутілус»? — запитав я.

— Не можу знати, — відповів Нед.

— Ну, що ж! Опівдні ми про це довідаємося.

Канадець пішов до Конселя. А я, одягнувшись, вийшов у салон. Показання компаса були невтішні. Курс «Наутілуса» лежав на південно-південний-захід. Ми обернулися спиною до Європи.

Я з нетерпінням очікував моменту, коли координати місцевості будуть позначені на карті. Близько половини дванадцятої резервуари спорожнилися, і наше судно спливло на поверхню океану. Я кинувся на палубу. Нед Ленд випередив мене.

Жодної ознаки землі навколо. Нічого, крім неозорої водної пустелі. Лише кілька вітрил на обрії. Кілька вітрильних суден, які, вочевидь, ждали попутного вітру, щоб обігнути мис Доброї Надії, який прилягає до мису Сан-Рок. Небо затягли хмари. Усе віщувало бурю.

Нед був розлючений. Він напружував зір, намагаючись проникнути поглядом крізь туман, що застеляв обрій. Він ще не втрачав надії, що за цією туманною завісою лежить бажана земля.

Опівдні проглянуло сонце. Помічник капітана, скориставшись цим моментом, визначив його висоту. На морі починався шквал, ми знову пішли під воду, і люк був закритий.

Годиною пізніше, поглянувши на карту, я побачив, що ми знаходимося під 16° 17΄ довготи і 33°22΄ широти, за сто п’ятдесят льє від найближчого берега. Про втечу нічого було і думати. Можете уявити гнів канадця, коли я повідомив йому координати місцевості.

Я зі свого боку особливо не журився. Наче тяжкий вантаж звалився з моїх пліч, і я міг досить спокійно узятися за свої звичайні заняття.

Увечері, близько одинадцятої годин, до мене зовсім зненацька зайшов капітан Немо. Він дуже люб’язно довідався, чи не стомила мене минула безсонна ніч. Я відповів заперечно.

— У такому разі, пане Аронаксе, я пропоную вам взяти участь в одній цікавій екскурсії.

— Дуже люб’язно з вашого боку, капітане.

— Ви опускалися в морські глибини вдень, при сонячному світлі. Чи не бажаєте подивитися на морське дно темної ночі?

— З великою охотою!

— Попереджаю вас, що прогулянка буде втомливою. Йти доведеться далеко.

Підніматися на гору. Дороги тут не зовсім зручні.

— Усе це тільки збуджує мою цікавість, капітане. Я готовий супроводжувати вас.

— Ходімо ж, пане