Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

- Ти так здивована... Не чекала мого дзвінка? А я ось тільки про тебе й думаю.

Господи, та він ще й не зовсім тверезий!

- Послухай, Максиме, я в іншій країні, давай якось потім...

- Ти не хочеш зі мною розмовляти? Настя, я досі люблю тільки тебе... - сплутаною мовою відповів колишній.

- Максику, ну куди ж ти зник? - Почула я із "заднього плану".  - Я вже зачекалася...

Кхм, знайомий голос. Та це ж Емма, з книжкового.

Потім почувся стук дверей. Мабуть, Максим сховався десь у туалеті чи кухні. І він явно не підозрював, що я все чула.

- Котику, чому ти мовчиш? Я так скучив.

Прокляття, я як уявила, чим він там з Еммою займався... А потім на п'яну голову вирішив зателефонувати мені, в коханні освідчуватися... В перерві між актами... В антракті, матір твою ж. Гидко. Я аж скипіла.

- Максиме, між нами все скінчено, - я хоч злилася, але постаралася відповісти максимально холодно та відчужено.

– Як? – Голос чоловіка пролунав скривджено.

- Отак, у нас більше не буде жодних стосунків.

- Стривай, хіба той... як його там... не розповів тобі, що я невинен? От, гад, а обіцяв... Настя, я не винний і ми можемо все почати...

- Максимочка! - Знову на задньому плані.

- Та постривай, я зайнятий! - зірвався Макс, а потім тільки зрозумів, що спалився. - Ой, Насте, це я не тобі.

- Я знаю все знаю. Але між нами все закінчено у будь-якому разі. Еммі привіт.

- Не кидай слухавку! - взмолився колишній, і я, прикусивши губу, все ж таки прибрала палець з червоної кнопки. - З Еммою все випадково. Послухай, це не серйозно, так просто інтрижка.

- Це ти послухай, - видихнула втомлено. - Емма тут ні до чого. Точніше до чого: це вона намагалася мене в психлікарню засадити...

- В сенсі? Та що ти таке кажеш!?

- Не перебивай мене, будь ласка. Йдеться зараз не про це. Із цим нехай слідчий розбирається. Я говорю про нас. Я тебе більше не люблю, - сказати це вийшло легко, бо я не сумнівалася. Виявилося, якщо менше копатися в собі, надумувати, вирощувати і шукати те, що вже минуло, то зрозуміти свої справжні почуття не так вже й складно. - Я не відчуваю ревнощів через ваш зв'язок з Еммою. Зовсім нічого. Мені все одно. Між нами все давно скінчено, Максе. І було все скінчено ще задовго до розлучення, хіба ти не відчував цього?

- Стривай, Насте. Давай я зараз приїду! Ти де!?

- В Катмандє, - не втрималася я і кинула слухавку.

Ще хвилин п'ять постояла, кусаючи губу та вдивляючись у вогні нічного міста. Дослухалася до себе: мені було добре, легко. Потай я боялася цієї розмови і це обтяжувало мене. Але зараз я відчувала, що все сказала правильно, хоча, звичайно, краще б це говорити в очі при особистій зустрічі, але Макс сам напросився.

Мої почуття, як і наш шлюб, померли ще до розлучення, до початку моїх проблем. Чи любила я чоловіка? Так, колись.  Точніше, я так тоді думала. Насправді ж я сама створила і ідеалізувала його образ, сама в цей образ закохалася, сама ж потім і розчарувалася, коли реальність стерла мої фантазії.   Ніяких почуттів тепер уже немає. І я зовсім не зобов'язана   намагатися реанімувати шлюб після повернення. "Навіть якщо з Глібом на той момент наші фіктивні заручини будуть також розірвані" - підсумувала я.

А ось від останньої думки було дійсно гірко.

З Глібом все закінчиться так скоро... Навіть і не розпочавшись. Трясця, адже я тільки-но зізналася собі, що справді закохуюся в нього. Вже закохалася.  То, може, краще не гаяти часу? Адже боляче буде у будь-якому разі.

Я повернулася обличчям у кімнату і завмерла, натрапивши на уважний погляд чоловіка. Гліб сидів на своєму ліжку оголений до пояса, упершись ліктями в коліна. Задумливий, похмуро красивий, шалено сексуальний.

Я навіть не помітила, коли він вийшов із душу. Скільки почув? Хоча, напевно, так навіть краще...

І я, дивлячись перевертню прямо в очі, почала повільно розв'язувати вузол на своєму рушнику.

- Якщо попросиш вийти чи відвернутися - я не послухаюсь, - тихо сказав Гліб, підводячись мені назустріч.

Він наближався до мене тихою ходою тигра – неквапливо, невідворотно.

- Не попрошу, - так само тихо відповіла я, дивлячись на чоловіка, як загіпнозована жертва на удава.

Гліб видав рик і вп'явся в мої губи пристрасним, нестримним поцілунком. Я ж запустила пальці у його вологе волосся, притягуючи до себе.

Рушник полетів на підлогу. За ним слідом штани. А потім і ми разом із Глібом упали на ліжко.

Жодних прелюдій. Тільки не зараз. Я вже була готова і кожна секунда зволікання відгукувалася солодким болючим болем внизу живота. Я готова була просити...

І Гліб почув.

Різко, сильно... І, о Боже, як же солодко!