Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

Виявилося, лікаря звали Айнатє. Дуже дивне ім’я і явно не ельфійське.

— Є в мені кров єльфів, є — посміхнувся він у відповідь на зацікавлений погляд Дарки. — Моя мама була наполовину ельфом. Вона мене так і назвала. На честь якогось героя з невідомих земель. Казала, що дасть мені силу.

— Дало? — спитала дівчина. Хоча спитати збиралася зовсім інше Але ж цікаво.

— Дало. Хоча навряд ту, про яку думала вона, — загадково посміхнувся чоловік. — Зараз воно не має значення. Та й тебе насправді не це цікавить. А те, що бачили тільки я і ти.

— Так, — погодилася дівчина і подивилася на нього з інтересом.

— Я не стану те чіпати. І тобі краще це не робити. Є в мене відчуття, що то був зовсім не подарунок, скоріше пастка на дурнів.

— Я не стану, — сказала Дарка. Чомусь вона йому вірила. І що не забере собі. І що пастка. Кивнула, а потім на якомусь інстинкті зізналася. — Я, поки діяла протиотрута, а може й отрута, голоси під стелею чула.

— Боги, — смикнув плечем Айнатє. — Спостерігали. Можливо їм цікаво було. Можливо хтось щось важливе повинен був сьогодні тут зробити. Не переймайся. — І посміхнувся. Потім навіщось подивився на Лялянівеля. — Ваш ритуал, до речі, завершився. Схоже, сумніви пропали. Але якщо знову з’являться, вдвох залишатися не обов’язково.

І кивнув, здається, своїм думкам.

Дуже дивний найманець, якщо подумати. І нічого, живе собі, можливо навіть улюбленою справою займається. Орка в біді не покинув.

Так чого їй боятися?

Хоча вона уже не боїться. А те, що може статися далі?

Ну, станеться.

Або не станеться.

Тут уже як пощастить.

Дарка теж кивнула і вирішила, що не буде витрачати час і зусилля на спроби на запобігання невідомо чого. Нехай все іде, як іде. А там хто зна? Може Лялянівель до лісу повернутися захоче, а може вона купить корабель, найме команду і стане піратскою капітаншею. З орчанками це буває, як не дивно. Чомусь саме з орчанками. Про орків — піратських капітанів, ніхто ніколи не чув.

А про скриньку з навершям вона взагалі забуде. Не було її. І не треба.

***

Темні ельфи зникли з міста якось непомітно. Ось вчора ще були, а потім раз, і нема вже. Можливо хтось з них просто замаскувався ілюзією, але перевіряти це Дарка не збиралася. У неї була купа своїх справ. Та й спілкуватися було з ким.

Хінк, який все ще намагався довести, що він нічого поганого не зробив, примудрявся посилати до неї посланців. І ті приходили з дивними натяками на скарби, щасливе сімейне життя і велике кохання. Чого той дурень намагається цим добитися, Дарка не уявляла. Може думає, що вона зрозуміє, кого втратила і почне його рятувати? Ага, забереться по стіні в башту, засуне в мішок, занесе не корабель і подасться в піратки. А Хінк у тому плаванні буде зображати папугу і нецензурно сваритися.

Марха схоже образилася остаточно і на відміну від Хінка спілкуватися не хотіла, але на подив Дарки їй досить швидко знайшлася заміна одразу в трьох обличчях.

Перше обличчя, воно ж «твоя найкраща подруга дитинства, ти ж пам’ятаєш як ми той пиріжок їли?». Дарка пам’ятала, тому цю дівчину подругою не вважала, але сперечатися не збиралася. Бо приходила ця подруга завжди через крамницю, залишаючи в ній своїх подруг, кожен раз різних. І вони обов’язково щось купляли. Так що нехай собі щебече про дружбу і чоловіків. А Дарка і далі буде робити вигляд, що не розуміє, що їй насправді цікаві ельфи. І натяків розуміти не буде. Вона ж «тупий орк» як сказала ця діва в дванадцятирічному віці.

Друге обличчя, воно ж розчарована в чоловіках вдовиця, якій просто хочеться порівняти ельфів зі своїми коханцями, було менш набридливим і на натяки не розмінювалося — час втрачати не хотіло. З тим, що краще їхати до темних, вони простіші, ця жіночка погодилася. Але все не їхала і не їхала. Мабуть справи поки не відпускали.

Чим займалося третє обличчя, Дарка не знала. Тому що воно стояло навпроти входу в крамницю і дивилося сумними очима. Мама навіть подумала, що дівчина дуже хоче щось купити, але ніяк не збере гроші і трохи поспівчувала. Але потім з крамниці вийшов Лялянівель і сумна діва тихо почимчикувала за ним. Заговорити вона навіть не намагалася, ні з ким. Дивачка одним словом.

І такі дивні дівчата будуть з’являтися іще не раз і не два. Бо тут справжній ельф. Якого, можливо, треба рятувати. Просто він боїться про те комусь сказати. У нього дружина — справжній орк.

— І б’ю я його раз в три дні опівночі, — пробурмотіла Дарка. — Поліном. Просто заради розваги. А йому бідненькому навіть пожалітися нікому.

Лялянівель з інтересом на неї подивився і дівчина фиркнула.

Отак хтось почує, побачить і неодмінно зрозуміє, що ельфам подобається побиття поліном. Опівночі. Ото весело буде.