Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

В обід вони з Тесеєм погодилися, що великої користі з цього сидіння не буде, і вирішили розійтися. Айза вже знала, куди вона мусила йти. 

Щось всередині неї підказувало, що часу лишилося зовсім небагато – наче вона мала вхопитися у спідниці пані Серпик і не відпускати їх, поки відьма не передасть їй усі свої знання. Вона не знала, звідки взялося це дивне відчуття, але воно все ніяк не відпускало, і ноги наче самі гнали Айзу до архіву. 

Дощ лив їй прямо в лице, а вітер заважав ходьбі і, певно, саме через це Айза не відразу помітила невеличкий натовп, що зібрався біля дверей. 

Оце була вже справді дивина. Певно, архів некромантів був найбільш непопулярною будівлею в Райні – запилений і старий, і зазвичай в ньому не виходило знайти і дрібки потрібної інформації, бо все по-справжньому важливе тримала гільдія в Анірі. 

Але… Тепер тут жила пані Серпик. Не дивно, що містяни зібралися, щоб отримати благодать відьми – навіть у таку жахливу погоду. 

Та що ближче Айза підходила, то більше вона сумнівалася у своїй думці. Того сонячного дня, коли вони з Тесеєм перетнулися із пані Серпик на площі, люди стояли спокійно, майже радісно. Тепер ж… натовп був безладним і голосним – і точно не привітним. 

 – Що відбувається? – тихо запитала вона, підбираючись до його краю. Вона не зверталася ні до кого конкретно, але до неї відразу ж повернулася стара жінка. Для ходьби вона спиралася на палицю, але зараз підняла її у повітря у дивній погрозі невідомо кому. 

 – Прийшли розбиратися із відьмою! 

Айза підняла брови. 

 – З пані Серпик? – все ж перепитала вона, хоча сумнівів бути не могло. У Райні, наскільки вона знала, була тільки одна відьма. Жінка покивала головою, знову струшуючи своїм ціпком. 

 – Аякже, з нею! З цією змією підколодною! 

Айза навіть не встигла поставити запитання, як жінка продовжила. У натовпі ніхто на неї не зважав – всі щось вигукували і говорили між собою, і ніхто не звертав уваги на сусіда. 

 – Накликала біду на Райн! Мертві встають з могил, погода зіпсувалася – і все перед Жнивами! Прикликала Літа на наші голови, та ще й заразила своєю поганню чесних людей… Марик помер! Загинув від її рук…

Жінка щось ще говорила, але її раніше гучний голос скотився у ледь розбірливе бурмотіння, і Айза не мала достатньо терпіння, щоб прислухатися. Вона вловила головну ідею. 

Звісно, це було… очікувано, якщо подумати про це загалом. Місцеві просто знайшли нового цапа-відбувайла. Протестувати перед будівлею, повною некромантів, вони не наважувалися, а ось бажати смерті відьмі… ну, це вже зовсім інша справа. 

І хто такий Марик?.. 

Швидкими рухами Айза подолала натовп і забралася на сходи. Люди трохи притихли, коли помітили, що вона збирається зайти у архів, але цей спокій не тривав довго – аж поки у ній не впізнали некромантку. 

  – Вона з відьмою заодно… 

 – Навіщо їй туди йти?

Айза не зважала на перешіптування ззаду. Все, про що вона думала –  так це про те, чи зможе тепер і справді тримати голову пустою. Щойно вона зайшла до архіву і обтрусила з волосся і одягу хоча би частку води, Айза помітила і пані Серпик. Та сиділа за столом прямо біля входу – начебто навмисне там чекала. Думала, що хтось із містян наважиться і переступить поріг.

А, можливо, вона просто знала, що Айза прийде – як знала про це всі рази раніше. 

 – Пані Серпик? – запитала Айза повільно, наближаючись до жінки. 

 – Ти прийшла, – можливо, Айзі почулося, але в голосі відьми звучало полегшення. Вона знову була вдягнена просто, неяскраво – зовсім не той образ, до якого вже встигла звикнути Айза. І тільки це тонке відлуння страху – навіть, можливо, просто збентеження – дозволило Айзі нарешті помітити, наскільки ж пані Серпик насправді молода. 

Навряд чи вона навіть могла називатися “пані” – їй було не більше двадцяти п’яти чи шести, і вона навряд чи була набагато старшою за саму Айзу. Втім, мить пройшла дуже швидко, і ось вже перед Айзою знову сиділа звична пані Серпик – не дівчина, яка могла би стати її подругою – а наставниця, яка нізащо не підпустила би її ближче, ніж на відстань витягнутої руки. 

– Чому ці люди зібралися там? – запитала Айза. Вона вже здогадувалася, якою могла бути відповідь, але хотіла знати напевне. 

Пані Серпик зітхнула. 

 – Марик помер. 

В її голосі не було суму – наче їй було однаково на Марика, ким би він не був. 

 – Хто?.. 

Пані Серпик криво посміхнулася. Айза чомусь тільки у цю мить подумала, що навіть не знає її імені. 

 – Поняття не маю. Ну, не мала – до сьогодні. Це старий, якому я зварила мазь від болю у спині. Він помер. 

 – Скільки йому було років? – запитала Айза, схиляючи голову. 

 – На вигляд – не менше вісімдесяти. 

З цими словами пані Серпик піднялася на ноги і повела Айзу у маленьку кімнатку за архівом, де вони не чули ані криків натовпу, ані навіть шуму дощу. Там Айзі з четвертої спроби вдалося викинути думки з голови і сидіти, дивлячись в одну точку, кілька хвилин, і тоді пані Серпик нарешті погодилася навчати її далі.