Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

— І що тепер? — запитав я. — Це моя смерть?

Марк ковтнув.

— Я цього не зробив би. Хіба якщо ви мене змусите. — Він обернувся до Еліс. — Ми можемо його зв’язати, заткнути рот кляпом, покласти у твою шафу. Його шукатимуть, а сюди не додумаються прийти. Коли брат Ґай виявить, що ти зникла?

— Я сказала йому, що йду спати рано. Він не помітить, що мене немає, аж доки не з’явлюся в амбулаторії о сьомій. До того часу ми вийдемо в море.

Я намагався зібрати думки докупи.

— Марку, прошу, вислухай мене. Ви забуваєте про брата Ґабріеля, Саймона Велплея, Орфан Стоунґарден.

— Але до їхньої смерті я не причетна! — гаряче сказала Еліс.

— Я знаю. Я роздумував над тим, чи може бути двоє вбивць, які працюють у спілці, однак ніколи не думав про двох окремих. Марку, подумай про те, що ти бачив. Орфан Стоунґарден витягли з рибного ставка, Ґабріеля розчавили, як комаху, Саймона звели з розуму отрутою. Ти допомагав мені, ти був зі мною. Чи ти дозволиш убивці втекти?

— Ми хотіли залишити вам записку, сказати, що Еліс убила Синґлтона.

— Прошу, послухай мене. Брат Едвіг. Чи його взяли?

Марк похитав головою.

— Ні. Я попрямував за вами до дверей трапезної і почув, як Баґґе сказав, що прибув посланець. Потім пішов за вами до вартівні й побачив, як ви повернулися до лазарету. Але до мене підійшов пріор Мортимус і сказав, що брата Едвіга немає ні в рахівничій конторі, ні в келії. Здається, він утік. Ось чому мене так довго не було, Еліс.

— Не можна дозволити, щоб він утік, — наполегливо сказав я. — Він продав багато земель, думаю, без відома абата, у нього десь заховані тисячі фунтів. Той човен — для його втечі. Звичайно, він вигравав час, доки човен не прийшов. Ось чому він убив новіція Велплея, адже боявся, що той розповість мені про Орфан Стоунґарден, і я накажу його заарештувати.

Марк опустив кинджал зі здивованим виразом обличчя. Тепер я привернув його увагу.

— Це брат Едвіг убив її?

— Так! Потім він намагався вбити мене в церкві. Такими засніженими дорогами багато днів чи навіть тижнів могли б добиратися з Лондона, щоб замінити мене, і на той час його вже не було б. Ви будете в одному човні з убивцею.

— Ви в цьому впевнені? — запитав Марк.

— Так. З братом Ґабріелем я пішов хибним слідом, але щойно сказане є правдою. Те, що ви мені розказуєте про човен, завершує справу. Едвіг — великий убивця і злодій. По совісті, ти не можеш дозволити йому втекти.

На якусь мить він завагався.

— Ви впевнені, що брат Едвіг убив дівчину? — запитала Еліс.

— Упевнений. Це мав бути один зі старійшин, який відвідував Саймона Велплея. Пріор Мортимус та Едвіг неодноразово приставали до жінок; Мортимус чіплявся до вас, а брат Едвіг — ні, тому що боявся втратити контроль над собою, як це сталося з Орфан.

Марк закусив губу.

— Еліс, ми не можемо дозволити йому втекти.

Вона розпачливо подивилася на мене.

— Мене повісять, а ймовірніше — спалять. Вони звинуватять мене в чаклунстві, бо я вбила того півня.

— Послухай, — сказав Марк. — Коли ми доберемося до човна, можемо сказати їм, щоб вони не чекали, а вирушали сьогодні ввечері. Тоді він не втече зі своїм згубним золотом. Ніхто не захоче чекати на вбивцю.

— Так, — нетерпляче сказала вона. — Ми це можемо зробити.

— Він усе-таки буде на волі, — сказав я.

Марк зробив глибокий вдих.

— Тоді ви мусите схопити його, сер. Мені шкода.

— Нам треба йти, — рішуче сказала Еліс. — Почнеться відплив.

— Ще є час. За монастирським годинником восьма, пів години до повного припливу. У нас ще є час, щоб перетнути болото.

— Перетнути болото? — перепитав я, не вірячи.

— Так, — сказала Еліс, — стежкою, яку я вам показала. Човен чекає в лимані.

— Але ви не можете йти! — заперечив я. — Хіба ви не бачили, яка погода? Сніг майже розтанув, на болоті буде тільки рідка багнюка. Сьогодні вдень я приплив через канал і бачив, яке болото, і тепер буде гірше. Тала вода стікається з Даунів. І опускається густий туман. Ви не зможете перейти через болото! Мусите мені повірити!

— Я добре знаю стежки, — сказала Еліс. — Я знайду дорогу.

Але вона мала невпевнений вигляд.

— Марку, в ім’я Бога, повір мені, ти підеш на смерть!

Він глибоко вдихнув.

— Вона знає дорогу. І хіба смерть нас тут не чекає?

Я зробив глибокий вдих.

— Нехай вона втікає. Відпусти її зараз і скористайся своїм шансом. Я нічого не скажу про твою участь, клянуся. Смерть Господня, я кажу тобі, що буду співучасником у цій справі, ризикуватиму власним життям заради вас обох! Але не виходьте на болото!

Еліс розпачливо глянула на нього.

— Марку, не залишай мене. Я зможу нас провести.

— Кажу вам, не зможете! Ви не бачили, що там робиться!

Він дивився то на мене, то на Еліс, на його обличчі — агонія нерішучості. Тепер я це розумію і думаю, яким молодим він був, яким молодим йому довелося за одну мить вирішити свою і її долю. Його обличчя спохмурніло.

— Зараз ми мусимо вас зв’язати, сер. Я постараюся не зробити вам боляче. Еліс, де твоя нічна сорочка?

Вона дістала одяг з-під подушки, і Марк розрізав його кинджалом на довгі смужки.

— Ляжте на живіт, сер.

— Марку, заради всього святого…

Він схопив мене за плече і нагнув. Міцно зв’язав мені руки за спиною, потім ноги, перш ніж знову перевернути мене.

— Марку, не виходь на болото…

Це були останні слова, які я йому сказав, бо далі він запхав мені в рот величезну ганчірку, мало не задушивши мене. Еліс відчинила дверцята маленької шафи, і вони запхали мене всередину. Марк зупинився, глянувши на мене вниз.

— Зачекай хвилинку. У нього болить спина.

Еліс нетерпляче спостерігала, як Марк узяв із ліжка подушку і підсунув її мені під спину, щоб було зручніше лежати, згорбленому, в шафі.

— Мені шкода, — прошепотів він.

Потім він обернувся і зачинив дверцята, залишивши