Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

― Значить… тебе зовсім і не бентежить, що я вискочив перед тобою ось так, коли ти… була гола?

― …

Тепер ступор охопив уже принцесу. Вона заклякла на місці, і Веймонд уже подумав, що зумів змусити її остовпіти, як раптом дівчина обернулася, схопила хлопця за руку, а в наступну мить затягнула у ванну кімнату, поспішно зачиняючи за собою двері.

― Що ти…? ― не встиг сказати Веймонд, як Релі тягнула його все далі, ближче до ванної, уже повної гарячої води.

― Чш-ш! ― засичала принцеса.

Зненацька з коридору долинув голос Олівана:

― Ваша Величносте, можна увійти?

― Скажи, що ні! ― зашипів Веймонд.

І Релі була б рада. Якби тільки нога її не зачепилася об її ж розкидані на підлозі чоботи…  а в наступну мить вони обоє із плюскотом опинилися у величезній ванній, заповненій гарячою водою по самі вінця.

Плю-плюсь! Вода розлилася на підлогу; очевидно, цей звук долинув і до вух Олівана, що тепер уже знаходився у кімнаті:

― Ваша Величносте, ви у ванній? Ваша Величносте?

Буль-буль!!! У спробі звільнитися, Релі так і занурила бідолаху Веймонда у ванну з головою.

― Скоріше…

― Вбу-убу-бу!

Релі потягнулася, аби схопити його за руку й вирятувати з цього кошмару, як в ту ж мить прозвучав характерний скрип, і двері у ванну кімнату відчинилися.

У них стояв Оліван. Обличчя його охопив шок:

― Ви… в порядку, Ваша…?!

Та в поле його зору потрапила лиш Релі, наполовину занурена у воду, тільки ноги й стирчали попереду. І голова із звичною миловидною ніяковою посмішкою.

 ― Ваша Вели… що тут відбу… ― Оліван з підозрою зібрався озирнутися довкола, проте там, прямо над ним, на стелі завис Веймонд. Аби утриматися, йому довелося змусити свою сутність перевертня проявитися ― його ліва рука обернулася комахоподібною лапою, що міцно вхопилася за стелю.

Второпавши, що Оліван от-от його помітить, Релі поспішила із плюскотом підняти руку й, скориставшись силою тьми, прикликати до себе один з рушників. І траєкторія його, наче з чистої випадковості, пройшлася просто по обличчю Олівана!..

― …

Ляпас рушником вийшов гідним, та за мить Релі уже стояла біля ванної, уся мокра, проте з рушником в руці. Витерши обличчя, дівчина винувато всміхнулася:

― Я в порядку. Просто послизнулася.

І подарувала слузі свою найчарівнішу усмішку.

Та на Олівана це, схоже, не справило очікуваного ефекту. Бо він проговорив абсолютно не переконаним голосом:

― Посли…

Релі поспішила рятувати ситуацію далі:

― Прошу, наступного разу не входьте без стуку. Ви мене налякали.

― Але… я не чув вашого голосу, Ваша Величносте, ― із ноткою небезпеки в голосі зронив Оліван. Погляд його став якимось темним, Релі чітко відмітила це, опускаючи руку із рушником. ― Ви й самі знаєте ― слуга зобов’язаний негайно увійти, якщо королівська особа не відкликається.

Звісно, це було доволі логічним. Якщо, наприклад, принцу чи принцесі раптово ставало погано, скажімо, у ванній, у слуги був великий шанс врятувати їх, поки вони, втративши свідомість, не втопились у власних же покоях. У такому випадку вимагати дозволу на проникнення в покої здається просто безглуздям. Швидка реакція ж може урятувати життя.

Релі прекрасно знала дане правило, й була переконана у його дієвості, адже пам’ятала, як одного разу слузі вдалося врятувати життя її бабусі, коли та почала давитися виноградною кісточкою. Звісно, через рік бабуся усе одно померла через проблему із серцем, та правило діяло, і це було доведено на практиці.

Та поява раптової темряви на обличчі Олівана змусила Релі промовити:

― Посмію внести свої правки у дане правило. Оліване, тобі чудово відомо, що я і не людина зовсім. А отже, щоб нанести мені справжню шкоду, побутових нещасних випадків навряд чи буде достатньо…

― Однак, Ваша Величносте… ― Оліван зиркнув униз, дуже підозріло зиркнув униз… ― Король Даріен сказав за вами нагля…

Релі увесь час дивилася на Олівана, та тепер її очі помітили, як на стелі просто за ним уже спускається Веймонд… він уже на стіні, він от-от…

Принцеса швидко взяла ситуацію у свої руки, свердлячи Олівана проникливим поглядом:

― Прошу вибачити, але тобі доведеться ослухатися наказу Його Ясновельможності. Я приїхала сюди як гостя, а не полонянка, і, отже, в будь-який момент можу піти. І я зроблю це, не вагаючись ні миті, якщо побачу, що за мною намагаються вести нагляд. До того ж, я прибула сюди, аби допомогти вам, чи не так?

Коли Оліван поглянув на Релі, очі його все ще були якимись дуже дивними, але він дістав з-за пояса карту і простягнув її принцесі:

― Це територія королівства Нордесте. Згідно з нашими даними, викрадене дзеркало знаходиться тут.

І ткнув пальцем в червону точку на карті. Тоді відійшов убік, аби дати принцесі ознайомитися з картою. А сам опустив очі… що Релі, звичайно ж, чітко помітила…