Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

- Альбрехте Шлімане, мені треба з вами поговорити! Ви там? Послання від імператора! – почулося з-за дверей

Рада кинула погляд спочатку на двері, потім на Альбрехта і сховалась за шторою. Хлопець не зрозумів її вчинку, але з'ясовувати поки що не став.

На порозі стояв невисокий бородатий чоловік у чорній куртці, опоясаний коротким мечем.

«Не простий слуга…» - промайнуло у думках Альбрехта.

Пропустивши того у номер готелю, хлопець вичікуючи на нього подивився.

- Імператору, щось від мене потрібно? – невинно поцікавився він.

- Так. Вам слід кинути те, чим ви займаєтеся. Імператор добрий і не гнівається на вас. Ви іноземці, тому не розумієте багато чого. Тож він пропонує вам крон-герцог, співпрацювати з ним. Підтримайте його прагнення очищення імперії!

- Я не розумію про що ви! Я ні в якому разі не збирався заважати вашому імператору! Вибачте, якщо мої дії змусили його сумніватися! Але що ви називаєте очищенням? Адже я чарівник, і світлий до того ж!

- Прибувши в цю країну ви зобов'язалися підкорятися її законам. Імператор великодушний, але він не прощає непослуху. Свідомо чи ні, але ви допомагаєте злочинцям! До того ж, певна кількість сказаних смертельних заклинань зробила б з вас чорного. Ви б стали одним із карателів!

Альбрехт відчув, як закипає. Все важче було тримати маску нерозуміння.

- Я мушу відмовитися! Я підданий іншої країни! – не бажаючи більше вести розмови, хлопець скоріше виставив того за двері, і перевірив заклинання проти прослуховування.

Тільки тоді він зміг дати волю своєму гніву. Визирнувши з-за штори, Рада кинула на нього зляканий погляд.

- Сьогодні вранці ця людина приходила й до мене! Іноді я чинила безрозсудно, використовуючи не ті заклинання. І нещодавно я чорний маг. Хоч це ніяк на мені не відбивається! Він казав мені те саме, тільки карателями не обмежився. Я зацікавила імператора….

- Уб'ю! - заревів Альбрехт, стукнувши себе кулаком по стегну. – Нехай хтось із його людей до тебе тільки підійде!

Рада підійшла, і, взявши його за руки, відвела до ліжка. Незважаючи на серйозність ситуації, вона була надзвичайно спокійною.

- Цього слід було чекати! Ми б не змогли довго все приховувати! - дівчина зітхнула. – Часу немає, а ще половина шляху…

– Чому ти мені нічого не розповіла? –трохи відійшовши від гніву, спитав Альбрехт.

- Я збиралась. Але… Я боялася такої реакції. Навіть одна згадка про карателів приносить тобі біль, А про те, що я тепер темна і мене запрошували стати однією з них… Я одразу відмовила! - опустила вона голову. - Він назвав мене дурною жінкою.

- У нього поки немає доказів. Але незабаром вони будуть. Ти маєш рацію, треба поспішити.

- Він не зможе нам нічого зробити! Адже ми наближені до Великого герцога!

- На вбивство відкрите, мабуть, не наважиться. Але залякати, це він може. Карателі володіють магією чимось схожою на нашу.

– Серед них теж є телепати? – кинула зляканий погляд на друга Рада.

- Мене хвилює інше - чи є серед них маги сновидінь? Закриватись від Богдана не складно, про професіоналів такого не скажеш.