Читати книгу - "Граф Дракула"

Коні перестали іржати, на них м'яко падав сніг, і вони зробилися білими. Я знав, що бідним тваринам більше не загрожує небезпека.

У такому становищі ми перебували до самого світанку. Я був у відчаї, наляканий, сповнений горя і страху, але побачивши схід сонця — знову ожив. При перших же проявах світанку фігури розсіялися в тумані.

Я мимоволі озирнувся на місіс Міну, маючи намір її загіпнотизувати, але вона лежала і спала таким міцним сном, що я ніяк не міг її розбудити. Я спробував загіпнотизувати її сонну, але вона нічого не відповіла, а день уже настав. Я боюся зрушити з місця. Я розвів вогонь і подивився на коней — вони подохли. Сьогодні мені належить багато роботи, але я почекаю, поки сонце не буде високо, тому що може статися, що я опинюся в такому місці, де світло сонця, незважаючи на сніг і туман, все-таки мене захистить.

Я підкріплюся сніданком, а потім уже візьмуся за свою жахливу роботу. Місіс Міна все ще спить, хай буде благословенний Господь! Сон її спокійний…

Щоденник Джонатана Харкера

4 листопада, ввечері.

Пригода з катером була жахлива. Якби не це, ми давно вже наздогнали б човен, і моя люба Міна була б уже вільна… Боюся навіть думати про неї, яка знаходиться поблизу тієї жахливої місцевості. Ми дістали коней і вирушаємо за ними по тракту. Записую це, поки Годалмінг готує все до від'їзду. Зброя з нами. Циганам буде непереливки, якщо вони надумають чинити опір. О, якби Моріс і Сьюард були тут! Сподіватимемося! Якщо мені більше не доведеться писати, то прощай, Міно! Хай благословить і збереже тебе Бог!

Щоденник лікаря Сьюарда

5 листопада.

Вдосвіта ми побачили, як цигани сховалися біля річки зі своїм фургоном. Вони оточили його з усіх боків і поспішали, неначе їх переслідували. Падає легкий сніг. Вдалині чується завивання вовків, воно котиться з гір разом зі снігом; нас з усіх боків оточує небезпека. Коні майже готові, і скоро ми рушимо в дорогу. Ми мчимо назустріч смерті. Одному Богу відомо, як це відбудеться…

Щоденник Авраама Ван Хелзінка

5 листопада, вдень.

Я, принаймні, сповна розуму. Дякую Господу за цю милість, хоча випробування було жахливе. Залишивши Міну сплячою в священному колі, я попрямував до замку. Ковальський молот, який я узяв з екіпажу у Бересті, мені став у нагоді, хоча всі вікна і двері були відчинені. Я все-таки зняв їх з петель, щоб яка-небудь фатальна випадковість їх не зачинила, щоб мені не опинитися під замком. Гіркий досвід Джонатана згадався мені. Завдяки його записам я знайшов дорогу до старої каплиці, оскільки знав, що там на мене й чекає робота. Повітря було задушливе, здавалося звідкись виходить сірчаний запах, і він паморочить мені голову. Почулося завивання вовків, але можливо, просто шуміло в мене у вухах. Тут я пригадав про мою дорогу місіс Міну, і становище здалося мені жахливим. Переді мною була дилема. Я не ризикнув узяти її сюди з собою і залишив у священному колі. Вампір не міг завдати їй там ніякої шкоди, але вовк легко міг до неї підійти. Я дійшов висновку, що робота мені належить тут, що ж до вовків, сподіватимемося на Бога. Я вирішив тому продовжувати свою справу. Я знав, що знайду принаймні три домовини, тож почав шукати, доки нарешті не знайшов одну з них. Вона спала міцним сном вампіра. Вона була сповнена життя і похітливої краси, і я навіть здригнувся, бо прийшов убивати. О, я не сумніваюся, що за старих часів, коли траплялися такі речі, багато хто думав і пробував робити те ж саме, що і я, але потім переконувалися, що це їм не під силу; і вони зволікали і відкладали, пеіки нарешті краса і спокусливість порочного «Не-мертвого» не чарувала їх, і вони не зупинялися в нерішучості, а сонце сідало і сон вампіра минав. Тоді розплющувалися дивні очі білявої жінки і дивилися на них з любов'ю, а похітливі губи тяглися до них для поцілунку, людина слабшала, і в обіймах вампіра опинялася нова жертва.

Спокуса повинна була бути дуже велика, оскільки навіть мене хвилює присутність такої істоти, що лежить тут в пилюці століттями і поширює той же запах, що й у помешканнях графа. Так, мене це схвилювало — мене, Ван Хелзінка, незважаючи на мої погляди і підстави їх зневажати; мене це так вразило, що я відчув себе зовсім паралізованим. Можливо, причина полягала в тому, що я втомився і не виспався. Я відчував, як мене долає сон.

Але я опанував собою і взявся за свою жахливу роботу. Розкриваючи домовини, я знайшов ще одну сестру, брюнетку. Я не зважився на неї подивитися, щоб не піддатися спокусі, і продовжував пошуки, доки нарешті не знайшов у високій великій домовині, ніби зробленій для когось близького і дорогого, ту біляву сестру, яку я і Джонатан бачили тією, що з'являється з атомів туману. Вона була така чарівна, така жадана, що в мені прокинувся інстинкт чоловіка. Але слава Богу, голос моєї дорогої Міни все ще продовжує дзвеніти в моїх вухах, і раніше ніж мене торкнулося чаклунство, я взявся за роботу. Таким чином, я знайшов в каплиці всі домовини, і оскільки вночі нас оточувало всього троє «Не-мертвих» примар, то я вирішив, що більше «Не-мертвих» немає. Я побачив, правда, ще одну домовину, більшу, ніж усі інші, колосального розміру і благородної форми. На ній читалося одне слово:

ДРАКУЛА

Так ось де «не-мертве» лігво короля вампірів, якому багато хто зобов'язаний загибеллю душі! Пустка могили красномовно доводила те, що я знав. Раніше ніж повернути цих нещасних жінок до їх природної смерті своєю жахливою роботою, я поклав декілька облаток у домовину Дракули і таким чином вигнав його, «Не-мертвого», звідти назавжди.

Потім я взявся виконувати жахливий обов'язок.

О, Джоне, це дійсно робота м'ясника! Якби мене не хвилювали турботи про інших померлих і живих, які знаходяться у великій небезпеці, я ніколи б не зважився на це.

Я тремчу, я тремчу ще й