Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Чим довше не знайдуть тіло, тим важче визначити час смерті. Якби міс Холланд побачила вбиту, коли прийшла з прогулянки, то лікар зміг би визначити час смерті з точністю до десяти хвилин або близько того. А це дуже небезпечно для нашої леді.

— Але ж Агнес підозрювала цю особу?.. — насупився я. Неш перебив мене:

— Вона не підозрювала. Зрештою, не настільки. Скажімо так, вона лише думала, що це дивно. Агнес була не дуже кмітлива дівчина, тому й підозрювала якось невиразно. Вона і в голові не покладала, що бачить перед собою жінку, здатну на вбивство.

— Ви передбачали це? — спитав я.

Неш сумно похитав головою і сказав з почуттям:

— Мені слід було б це передбачити. Самогубство, бачте, перелякало анонімницю. Вона пішла ва-банк. Страх, містере Бертон, це така штука, якої не врахуєш.

«Так, страх. Це те, що нам слід було врахувати. Страх у божевільному мозку…»

— Розумієте, — провадив Неш, і від його слів у мене мороз пішов поза шкірою, — ми маємо справу з поважаною людиною, і, треба гадати, дуже поважаною — з кимось, хто посідає високе соціальне становище.

Потім Неш сказав, що збирається розпитати Роуз іще раз, а я поцікавився, чи не зміг би при цьому бути присутнім. На мій подив, він щиро погодився.

— Дуже радий вашому бажанню співпрацювати з нами, містере Бертон, якщо дозволите так сказати.

— Це звучить підозріливо, — зауважив я. — У книжках, знаю, коли детектив запрошує когось допомагати, то цей «хтось», як правило, вбивця.

Неш посміхнувся і пояснив:

— Ви навряд чи з тих людей, які пишуть анонімки, містере Бертон. Щиро кажучи, ви можете нам стати у великій пригоді.

— Радий це чути, але яким чином?

— Ви тут приїжджий, і цим ви нам корисний. У вас немає упереджень проти тутешніх людей. І водночас ви здатні розглянути все, сказати б, у соціальному плані.

— Вбивця — людина високого соціального становища, — пробурмотів я.

— Саме так.

— Себто буду шпигуном серед своїх?

— Вас це шокує?

— Сказати по правді, ні, — подумавши трохи, відповів я. — Якщо десь поблизу ходить божевільна і доводить беззахисну жінку до самогубства, розчереплює голову молодій служниці, то я не проти виконати трохи чорної роботи, щоб посадити її за грати.

— Це дуже розумно, сер. І хочу вам сказати, що розшукувана особа дуже небезпечна — не менш небезпечна, ніж гримуча змія, кобра і чорна мамба разом узяті.

Мене пройняв дрож.

— Отож у теперішній ситуації не можна гаяти жодної хвилини?

— Так, але не думайте, що ми бездіяльні. Ми працюємо в кількох напрямках.

Останні слова він мовив похмуро, і в моїй уяві постало гарне, широко розпущене павутиння.

Неш пояснив, чому він іще раз хоче поговорити з Роуз — вона розповіла йому дві різні версії, отже, могла розповісти й третю, а він вважав, що чим більше версій від неї почує, тим легше буде видобути з них кілька зерен правди.

Коли ми зайшли на кухню, Роуз мила посуд після сніданку. Вона негайно облишила миття, закотила очі, притисла руки до серця і знову розказала, як дивно поводилася Агнес того ранку. Неш був терплячий з нею, але твердий. Він пояснив мені, що першого разу розмовляв з нею м'яко, другого — владно, а цього разу вирішив поєднати м'якість із владністю.

Роуз із задоволенням переповіла всі деталі останнього тижня: як Агнес ходила у смертельному страху, вся тряслася і казала: «Не чіпайте мене!» чи «Бо буде смерть, якщо я розповім», коли Роуз питала її.

— Ось і все, що вона мені казала, — закінчила Роуз, знову щасливо закотивши очі.

— Агнес хоч словом обмовилася про те, що її турбувало? — спитав Неш.

— Ні, лише потерпала за своє життя.

Неш зітхнув і більше не розпитував про Агнес, а натомість вислухав убогу розповідь про те, що робила Роуз після другого сніданку напередодні. Вона сіла в автобус, що відходить о чотирнадцятій тридцять, і до вечора була зі своєю сім'єю. А повернулася автобусом, який відійшов з Нізермікфорду о двадцятій сорок. Розповідь завершилася тим, як бідолаху цілий вечір мучили страшні передчуття, а її сестра намагалася їх витлумачити, і як Роуз не могла торкнутися шматочка булочки з кмином.

Ми вийшли з кухні пошукати Елсі Холланд. Вона наглядала за дітьми, що саме готували уроки. Елсі Холланд, як завжди, була ґречна. Вона встала і сказала дітям:

— А тепер, Коліне й Брайєне, розв'яжіть ці три задачі, поки я прийду, — і повела нас до дитячої спальні.

— Гадаю, тут нам буде зручно. Не хочу, щоб хлопчики чули нас.

— Спасибі, міс Холланд. Подумайте іще раз, ви цілком певні, що Агнес не була занепокоєна, відколи померла місіс Сіммінгтон?

— Ні, вона нічого не казала. Агнес була тиха дівчина і мало говорила.

— Виходить, не така, як інші?

— Так, Роуз забагато. говорить. Мені інколи доводиться нагадувати їй, щоб не була такою зухвалою.

— А тепер, прошу вас, розкажіть, що було вчора після другого сніданку? Все, що можете пригадати.

— Як завжди, о першій — другий сніданок; з-за столу встали трохи раніше. Я не дозволяю хлопчикам гаяти часу за столом. А що ж потім? Потім містер Сіммінгтон пішов до контори, а я допомагала Агнес накрити стіл на вечерю. Хлопчики вибігли у садок… Там я їх і застала, коли вийшла з дому.

— І куди ви пішли?

— До Коум Арку, стежкою через поле. Хлопчики хотіли порибалити, але я забула принаду і мусила вертатись по неї.

— Котра це була година?

— Стривайте… Коли ми вийшли, було за двадцять третя або трошки пізніше. Мейган спершу хотіла піти з нами, але потім передумала і поїхала кататися на велосипеді. Вона просто схибнулася на ньому.

— Я маю на увазі, котра була година, коли ви верталися по принаду? Ви заходили в дім?

— Ні. Я лишила її в оранжереї за будинком. Не знаю, котра тоді була година. Здається, за десять третя.

— Ви бачили Мейган або Агнес?

— Мейган, напевно, тоді вже не було, а от Агнес я не бачила. Так, я нікого не бачила.

— І потім одразу пішли ловити рибу?

— Так, ми пішли до річки, але нічого не зловили. Ми майже ніколи нічого не ловимо. Але хлопчикам подобається рибалити. Брайєн дуже промок учора, і, коли ми повернулися, я мусила його переодягати.

— У середу чай подаєте ви, чи не так?

— Я. У їдальні все накрито для містера Сіммінгтона, а коли він приходить, я лише наливаю чай. Діти і я п'ємо чай у класній кімнаті. І