Читати книгу - "Quo vadis"

316
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Quo vadis" автора Генрік Сенкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 176
Перейти на сторінку:
вдячність Христу. О, моя люба! Жити разом, шанувати разом солодкого Бога і знати, що, коли настане смерть, очі наші розкриються знову, наче після блаженного сну, на нове світло, – що ж можна ліпшого уявити! Тож дивуюся тільки, що цього спершу не зрозумів. І знаєш, що мені тепер здається? Що цьому вченню ніхто не зможе протистояти. Через двісті або триста років його прийме весь світ; люди забудуть про Юпітера, і не буде інших богів, тільки Христос, й інших храмів, крім християнських. Хто ж не захоче власного щастя? Ах, слухав же я розмови Павла з Петронієм, і знаєш, що Петроній сказав насамкінець? «Це не для мене», але нічого іншого відповісти не зміг.

– Повтори мені слова Павла, – сказала Лігія.

– Було це в мене ввечері. Петроній почав жартувати й відпускати дотепи, як зазвичай, і тоді Павло сказав йому: «Як можеш, мудрий Петронію, заперечувати, що Христос існував і воскрес, якщо тебе не було тоді на світі, Петро та Іван бачили його, і я бачив по дорозі в Дамаск? Спершу нехай твоя мудрість доведе, що ми брехуни, і потім тільки заперечуй наші свідчення». Але Петроній відповів, що заперечувати не збирається, позаяк знає, що діється багато чого незбагненного, вірогідність якого підтверджують люди. Але сказав, що одна річ – відкриття якогось нового чужоземного бога, інша – прийняття його вчення. «Не хочу, – сказав, – знати нічого, що могло б зіпсувати життя та знівечити його красу. Не має значення, чи наші боги істинні, але красиві, нам із ними радісно, й можемо жити безтурботно». На це Павло відповідав так: «Ти відкидаєш вчення любові, справедливості й милосердя з побоювання перед житейськими турботами, але подумай, Петронію, чи життя ваше істотним чином вільне від турбот? Ось і ти, пане, і ніхто з-поміж найбагатших і наймогутніших не знаєте, засинаючи ввечері, чи не розбудить вас смертний вирок. Але скажи: коли б імператор визнавав це вчення, що закликає до милості й справедливості, невже твоє щастя не було б певнішим? Боїшся за свої радості, але чи життя не було б тоді радісніше? А щодо прикраси життя і краси, якщо ж ви набудували стільки красивих храмів і статуй на честь божеств злих, мстивих, перелюбних і брехливих, чого б ви не створили для вшанування єдиного Бога любові та істини? Хвалишся своєю долею, коли ти могутній і живеш у розкоші, але так само міг бути бідним і покинутим, хоча походиш із знатної сім'ї, і тоді ліпше було б тобі воістину на світі, коли б люди Христа визнавали. У вашому місті навіть багаті батьки, не бажаючи утруднювати себе вихованням дітей, викидають їх часто-густо з дому, роблячи їх вихованцями закритих навчальних закладів. І ти, пане, міг бути таким вихованцем. Але коли б твої батьки жили згідно з нашим ученням, тоді не могло б із тобою такого статися. Коли б ти, досягши дорослого віку, одружився з коханою жінкою, хотів би, щоб лишилася тобі вірною до смерті. А тим часом дивись, що у вас діється, скільки сорому, скільки ганьби, торгівлі вірою подружньою. Одначе вже самі дивуєтеся, коли трапляється жінка, яка називається «унівіра» – «однолюбка». Але я тобі кажу, що ті, які Христа в серці носитимуть, не зрадять чоловіків, так само як християнські чоловіки збережуть вірність жінкам. Але ви не впевнені ні у ваших державцях, ні у ваших батьках, ні в дружинах, ні в дітях, ні в слугах. Перед вами дрижить увесь світ, а ви дрижите перед власними рабами, знаєте ж бо, що в будь-який час можуть повстати проти вашого гніту жахливою війною, що вже не раз траплялося. Ти багатий, але не знаєш, чи не накажуть тобі завтра кинути багатство; ти молодий, але завтра, може, тобі треба буде померти. Любиш, але чигає на тебе зрада; подобаються тобі вілли та статуї, але завтра можеш бути вигнаним у пустелі Пандатерії; маєш тисячі слуг, але завтра ці слуги можуть пустити тобі кров. А якщо це так, то як же можеш бути спокійним, щасливим і жити в радості? А ось я проголошую любов і проповідую вчення, що наказує державцям любити підданих, володарям – рабів, рабам – служити з любові, чинити справедливість і милосердя, а в кінці обіцяє блаженство, як море, невичерпне й безкрає. Тож як можеш говорити, Петронію, що це вчення псує життя, коли воно його виправляє, і ти сам був би у сто разів щасливішим і впевненішим, якби це вчення оволоділо світом так, як ваше римське владарювання».

Так говорив Павло, о Лігіє, а Петроній відповів: «Це не для мене» – і, удаючи, що хоче спати, вийшов, сказавши на прощання: «Віддаю перевагу моїй Евніці над твоїм ученням, юдею, але не хотів би змагатися з тобою на трибуні». Я ж слухав слова Павла всією душею, а коли він говорив про жінок наших, серце моє в захваті було від цього вчення, з якого виросла ти, як навесні виростає лілія з щедрої землі. І подумав я тоді: ось Поппея покинула двох чоловіків заради Нерона, ось Кальвія Криспінілла, ось Нігідія, ось усі майже, кого знаю, крім однієї лише Помпонії, торгували вірою та клятвами, і тільки та одна, і тільки та, моя, не відречеться, не обдурить і не погасить вогнища, хоч би мене обдурило й від мене відреклося все, в що я вірю. Тож мовив до тебе подумки: чим же я тобі віддячу, якщо не любов'ю та повагою? Чи ти чула, як я там, в Анції, звертався до тебе і розмовляв постійно, безперервно, ніби ти була біля мене? У сто разів дужче люблю тебе за те, що втекла від мене з палацу імператора. Огидний він і мені. Огидна його розкіш і музика, хочу тільки тебе. Скажи слово, і покинемо Рим, аби поселитися десь далеко.

Вона ж, пригорнувшись до його плеча, підвела очі, ніби замислившись, на посріблені верхівки кипарисів і відповіла:

– Добре, Марку. Ти писав мені про Сицилію, де Плавтії хочуть улаштуватися на старості…

І Вініцій перебив її радісно:

– Так, люба моя! Землі наші розташовані поблизу. Чудовий берег, де клімат іще м'якший, а ночі ще більш погожі, ніж римські, запашні та світлі. Там життя і щастя – майже одне й те саме.

Потім почав мріяти про майбутнє:

– Там забути можна про турботи. У гаях, серед маслин, ходитимемо і спочиватимемо в тіні. О Лігіє! Що за життя – кохатися, заспокоюватися, разом дивитися на море, разом на небо, разом шанувати

1 ... 98 99 100 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Quo vadis», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Quo vadis"