Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

Dehio: Gleichgewicht oder Hegemonie, S. 3 64 f.

Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці. Пер. Г. Філіппчука. К: Всесвіт, 1999. С. 30.

Astolphe de Custine: Russische Schatten. Prophetische Briefe aus dem Jahre 1839, Nördlingen 1985, S. 459.

Там само, S. 83.

Подекуди саме на це Росія спиралася у своїй стратегії непрямої влади. Досить показовий приклад — анексія Криму, татарській верхівці якого було позірно гарантовано збереження всіх прав. Див.: Каппелер А. Росія як поліетнічна імперія. Пер. X. Назаркевич. Львів, Видавництво Українського Католицького Університету, 2005. С. 41-42.

«Переможний соціалізм має здійснити повну демократію, а отже, не тільки провести повну рівноправність націй, а й здійснити право на самовизначення пригноблених націй, тобто право на вільне політичне відділення. Соціалістичні партії, які не доведуть усією своєю діяльністю і тепер, і під час революції, і після її перемоги, що вони звільнять поневолені нації і побудують відносини з ними на основі вільного союзу, — а вільний союз є брехлива фраза без свободи відокремлення, — такі партії зрадили б соціалізм». «Соціалістична революція і право націй на самовизначення» (грудень 1915-го-лютий 1916 рр.)

«Росія — поза сумнівом, країна, яка прагне до завоювань, і вона була нею впродовж цілого сторіччя, поки великий рух 1789 року не зродив її грізного супротивника, повного могутніх життєвих сил. Ми розуміємо європейську революцію, вибухову силу демократичних ідей і вродженого людині прагнення до свободи. Починаючи з цього часу, на європейському континенті існують фактично лише дві сили: з одного боку Росія і абсолютизм, з іншого — революція і демократія». Так писав Фрідріх Енгельс у передній статті «New York Daily Tribune» 12 квітня 1853 року, № 3740, цит. за: Karl Marx / Friedrich Engels: Ruβlands Drang nach Westen, Zürich 1991, S.28.

«Чий край, того і віра» (лат.).

«Непередбачувана людина», переносно: постійне джерело проблем (анг.).

«На початку був Наполеон. Історія німців, їхнє життя та їхній досвід у перші півтора десятиліття XIX століття, коли були закладені перші підвалини сучасної Німеччини, позначені його вирішальним впливом. Політика була долею, і вона була його політикою: війна і завоювання, визискування й гноблення, імперія та реорганізація. Між пристосуванням та спротивом коливалися можливості дій інших держав. Рідко коли всі сфери життя мали на собі таку виразну познаку політики з позиції сили та зовнішнього тиску; так само позначалася вона і на великих реформах, якими вирізнялися держава й суспільство, самохіть чи мимоволі». Thomas Nipperdey: Deutsche Geschichte 1800-1866, München 1983, S. 11.

Багато років тому сербський письменник Драган Велікіч назвав Югославію «Ахілесовою п'ятою майбутньої об'єднаної Європи. Розвиток подій довів, що він мав слушність». Richard Wagner: Der leere Himmel: Reise in das Innere des Balkan, Berlin, 2003, S. 267.

«Балканська війна має далекосяжні причини, що кореняться в національно-економічних і державних суперечностях на цьому напрочуд прекрасному півострові, такому виплеканому природою і такому обгранкованому людьми. Економічний розвиток зумовив тут зростання національної самосвідомості й водночас прагнення до національно-державного самовизначення. Сербії потрібен вільний доступ до моря. Створення умов для нормального життя в Македонії є життєво важливою необхідністю для сталого та успішного розвитку в Болгарії. Щодо цього не може бути жодних сумнівів. З огляду на це не тільки в провідних політичних партіях з'явилися войовничий настрій, але і в масах, як я міг побачити». Leo Trotzki: Die Balkankriege 1912-13, Essen 1996, S. 179. Троцький пройшов дві війни як журналіст, і якраз у наш час його статті, доповіді та аналізи, в світлі досвіду дев'яностих років XX століття, варто перечитати ще раз. Проблеми і конфлікти в цьому регіоні Європи майже не змінилися.

«Європейському співтовариству й Сполученим Штатам не слід чекати, поки війна захопить Македонію. Якщо війна добереться сюди, тоді вона переросте у Балканську, бо ніхто з наших сусідів не буде сидіти склавши руки». [Так газета «Washington Post» цитує колишнього президента Македонії Ґлігорова.] Експерти приставали на цю похмуру оцінку. «Македонія буде наступною після Боснії», — мовить колишній посол в Югославії. — «У тамтешню сутичку втягнуться Греція, Болгарія та Албанія». John Newhouse: Bonn, der Westen und die Auflöosung Jugoslawiens, in: Blätter für deutsche und Internationale Politik, 10, 1992, S. 1201.

Wagner: Der leere Himmel, S. 265.

«Обидва югославські експерименти XX століття, врешті-решт, зазнали невдачі, обернувшись амбіціями на лідерство з боку Сербії та її політичного класу». Там само, S. 264.