Читати книгу - "Агент №13"

— Ви мій батько? — прошепотів сполотнілий інженер, переводячи погляд з картки на Губера.

— Фото — на стіл! — вигукнув Губер, вихоплюючи пістолет. Він зрозумів, що коло замкнулося.

— Ну, от, — промовила Ліза. — Не витримали нерви. Викрив сам себе.

Професор Таборі стояв блідий як смерть, пронизуючи колючим поглядом Бланку.

— Чому ти не сказала мені всієї правди, нещасна?!

— Дай мені спокій, Мате, — знесилено простогнала жінка. — Хіба не однаково? Так, це він. Можеш полюбуватися на нього. Так, я любила його. Задля нього пожертвувала собою. Це він батько Казимира.

— Годі! — гримнув Губер. — Потім побалакаєте, Шалго, покладіть усе на стіл. І схему теж!

Шалго не противився.

— Будь ласка, фотокопій вистачає, — лагідно відповів він.

— І переривник на стіл!

— Але ж він в одній кишені разом з пістолетом, — промовив Шалго. — А пістолет заряджений. І стріляю я непогано. Вийняти? Я маю на увазі переривник.

Губер на мить завагався.

— Професоре, вийміть у нього з кишені переривник, — рішуче наказав він. — І пістолет теж!

— А де ж пістолет? — утомлено запитав Таборі, вийнявши переривник.

— Я не ношу зброї, Мате, — відповів Шалго, відчувши раптом жалість до професора.

— То навіщо ж ти казав, що пістолет у кишені?

Шалго посерйознішав.

— Просто так, — буркнув він.

— Дайте сюди переривник, — наказав Губер професорові.

Таборі рушив до нього, та раптом Казимир вихопив з його рук переривник.

— Годі! — люто гримнув він. — Досить брехні! Ви не вийдете звідси!

Цей несподіваний вчинок Казимира збив Губера з пантелику. На якусь мить він розгубився, потім простогнав:

— Віддай, сину…

— Нізащо! — з ненавистю просичав інженер. — Мало того, що ви згубили життя моїй матері, тепер ще й мене хочете знищити? Чому не сказали прямо, що ви мій батько? Вигадували, різні дивні історії, щоб шантажувати мене!

— Це я заборонила йому, — тихо обізвалася Бланка. — Не хотіла, щоб ти знав, ким був і є твій батько.

— А хто ви, власне, є?

— Я не маю часу пояснювати!

— Невже ти й зараз не розумієш, Казимире? — з докором промовив Шалго. — Він був німецьким агентом, а тепер переметнувся до американської розвідки. Проте для нього важливе тепер одне: здобути коштовності…

— І завербувати мене? — докінчив Казимир.

— Переривник! — різким тоном наказав Губер. — Віддай зараз же!

— Віддай йому, сину, — благала Бланка.

— Ви й досі захищаєте його? — з болем вигукнув Казимир.

— Я тебе захищаю, сину! Тільки тебе. Якщо не віддаси, він застрелить тебе! О, ти його Ще не знаєш. Це вже не той, якого я любила, про якого я не вірила, що він здатний на злочин. Благаю, віддай йому ту деталь, і нехай собі їде!

Ліза підійшла до Казимира, ніжно взяла його за руку і сказала:

— Віддай! Цьому чоловікові немає чого втрачати.

Казимир запитально глянув на Шалго. Старий ствердно кивнув головою.

— Віддай. Ти ще не знаєш фашистів.

Інженер важко зітхнув і кинув переривник до ніг Губера. Той підняв його. Потім вирвав із стіни телефонний провід і розбив апарат об бар'єр тераси.

— Хто покине цю кімнату — застрелю! — сказав він.

— Не хвилюйтесь, ми не вийдемо звідси. Щасливої дороги, — сказав Шалго, сідаючи у крісло і дивлячись услід Губерові. — Божевільний! Якщо він не здасться, його застрелять. — Старий кивнув Лізі, і вона вийняла з сумочки портативну рацію. Шалго вийняв антену і, настроївши рацію, сказав у мікрофон — Ерне, обережно! Він пішов. У нього зброя! А взагалі все гаразд. Хай Балінт їде сюди. Все! — Він повернув Лізі рацію. — Далеко не заїде.

Таборі безсило опустив руки.

— Живим він не здасться, — проказала Бланка. — Якщо не втече, покінчить з собою.

— Звичайно, не втече. Ви що, надієтесь на втечу?

Бланка глянула на Шалго і тихо промовила:

— Арештуйте мене.

— То не моя справа. Крім того, ще треба дещо з'ясувати.

Казимир нервово ходив по кімнаті.

— Як ви встановили, що він мій батько?

— За тією схемою ми розшукали віллу Мейсароша у Фюреді. Скажіть, Бланко, ви знали, що Губер заховав награбовані коштовності у Мейсароша?

— Ні, не знала. Мабуть, він заховав їх там у той час, коли я родила. Вперше я дізналася про це все від Меннела. Він показав мені план і просив провести його до вілли допомогти добути скарб.

— Скарб приніс сюди Меннел? — запитав Казимир.

— Ти сам його приніс від пана священика, — відповів Шалго.

— Хіба у валізі були не книги?

— Ні, — сказала Бланка і раптом втратила свідомість. Їй дали склянку води, та жінка не могла промовити жодного слова.

Шалго розповів, як Ілонка навела їх на слід, як лейтенант Фелмері умовив дівчину розповісти усе про нічну поїздку з Меннелом. Звідти поступово і стало відомо, що тоді вночі Меннел заходив до Мейсароша. Звичайно, Ілонка, залишаючись у машині, не знала, куди ходив німець і чи зустрічався з кимось, але її розповідь відіграла важливу роль у розслідуванні.

— До речі, — звернувся старий до Казимира, — вона сказала і про те, що ти до ранку був у неї. А ось де ти був після того, я й досі не знаю.

— Я їздив у Веспрем до товариша. Хіба це має якесь значення?

— Має, бо вбивця Меннела все ще на волі. Та годі, про це потім, — махнув рукою старий. — Отже, з допомогою плану ми розшукали віллу Мейсароша і нанесли візит старому пану. Звичайно, напередодні зібрали про нього чимало відомостей. Мейсарош виявився зведеним братом твого батька. Щиро кажучи, досить важко було розв'язати йому язика.