Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Сліпі, як водиться, завжди добрі інформатори. Але зараз і вони не могли допомогти Насібу. Один з них приїхав із сертану і, на чім світ стоїть, проклинав ільєуську кухню. Не вміють тут готувати. От в Пернамбуко харчі так харчі! Не те що тутешня бридота. Тут ніхто не уявляє навіть, що то значить справжня кухня!

Араби, бродячі торговці, розклали свої чемодани з грошовим крамом — шматками дешевого ситцю, яскравим фальшивим намистом, каблучками із скляними діамантами, парфумами з іноземними назвами, виготовленими в Сан-Пауло. Мулатки і негритянки — служниці із заможних будинків — юрмились навколо арабів.

— Купуйте, хазяйки, купуйте. Дешевше дешевого… — У крамаря була смішна вимова, але голос його приваблював. Торгувались довго. Намисто на чорних грудях, браслети на смаглявих руках мулаток — велика знада! Скло в каблучці горіло проти сонця яскравіше від будь-якого діаманта.

— Все найсправжнісіньке. Все найвищої якості.

Насіб на хвилинку перервав торгівлю — запитав, чи ніхто не порекомендує йому пристойної куховарки?

— Була тут, сеньйоре, одна. Дуже гарна, на всі руки майстриня. Служила у командора Домінгоса Феррейри. З нею так поводились, ніби вона й не прислуга…

Крамар простягував Насібу різні блискітки:

— Купіть, шановний сеньйоре, подарунок для дружини, або для нареченої, або для коханки.

Насіб рушив далі, байдужий до всього. Негритяночки купували речі дешево, але все ж таки дорожче, аніж ті коштували.

Якийсь тип з ручною гадюкою і маленьким крокодилом клявся оточуючим людям, що може виліковувати від усіх хвороб. Він демонстрував слоїк з чудодійними ліками, буцімто винайденими індіанцями в сельві за плантаціями какао.

— Виліковує нежить, кашель, сухоти, болячки, вітряну віспу, кір, чорну віспу, лихоманку, головний біль, грижу, будь-яку погану хворобу, ревматизм…

За мізерні гроші — півтора рейси — він ладен був продати цей незвичайний слоїк. Гадюка повзала по руці торговця, крокодил лежав біля його ніг непорушний, мов камінь. Насіб продовжував пошуки.

— Ні, сеньйоре, куховарки не знаю. А от муляра гарного можу порекомендувати…

Глиняні горщики, пляшки і глечики для води, каструлі, миски для кус-куса, глиняні коні, бички, собаки, півні, жагунсо з гвинтівками, вершники, поліцейські і навіть цілі групи, що зображають бандитів у засідці, похорони і весілля, коштували тостан[62], або два тостани, або крузадо[63]; це були витвори грубих, але вмілих рук кустарів. Негр, майже такий високий, як Насіб, випив нахильці склянку кашаси і смачно плюнув на землю.

— Гарна горілка, слава нашому господу Ісусу Христу.

Потім він відповів на запитання Насіба, поставлене змореним голосом:

— Не знаю, сеньйоре. А ти, Педро Пака, не чув, чи немає де-небудь куховарки? Тут полковник цікавиться…

Ні, Педро нічого не чув. Може, куховарку поталанить знайти на базарі невільників. Але там зараз порожньо — біженців із сертану вже не було давно.

Насіб не пішов на невільницький базар, що містився біля залізниці і тому був за притулок біженцям, котрі через посуху полишали сертан і шукали роботи в різних районах країни. Тут полковники наймали робітників і жагунсо, а також підшукували для сім'ї прислуг. Але в ті дні базар стояв порожній. Насібові порадили піти і спробувати щастя в Понталі.

Ну що ж, принаймні йому не доведеться дряпатись на гору. Він найняв човна, переплив гавань. Пройшов кількома піщаними вулицями набережної, де на осонні діти бідняків грали у футбол ганчір'яним м'ячем. Господар булочної Еуклідіс розвіяв його останні сподівання:

— Куховарку? Годі й думати… Ви не знайдете ані пристойної, ані поганої. На шоколадній фабриці вони заробляють краще. Даремно гаєте час.

В Ільєус він повернувся зморений, хилило на сон. В цей час бар має бути відчиненим і, очевидно, переповнений в зв'язку з базарним днем. Відвідувачі не можуть обійтися без Насіба, без його уваги, його жартів, його розмов, його гостинності. Двоє помічників — викінчені йолопи — без нього, звичайно, не впораються. Але в Понталі, сказали йому, живе бабуся, яка була колись непоганою куховаркою, слугувала у багатьох родинах, а зараз мешкає у своєї доньки неподалік од майдану Сеабра. Він вирішив ще раз випробувати долю.

— Потім навідаюсь у бар…

Бабуся, як виявилось, померла десь біля півроку тому, дочка намагалась розповісти йому історію її хвороби, але в нього й так бракувало часу та ще до того не було жодного бажання слухати чиєсь базікання. Він зовсім підупав духом і, коли б його воля, пішов би спати додому не роздумуючи…

Насіб вийшов на майдан Сеабра, де розміщувалась префектура і клуб «Прогрес». Він ішов, думаючи про своє скрутне, майже безвихідне становище, і мало не спіткнувся об ноги полковника Раміро Бастоса, що сидів на лавці перед муніципалітетом і грівся на сонці. Насіб зупинився, привітався. Полковник запросив його сісти:

— Щось