Читати книгу - "Хроніка заводного птаха, Муракамі Харукі"

Врешті-решт оголосили тільки те, що чоловік Мускат загинув від ран, завданих ножем в одному з номерів готелю. Після того ходила чутка, що "тут щось не так", але на цьому все скінчилося. Поліція провела докладне розслідування, але злочинця так і не спіймали, не вдалось установити навіть мотивів убивства.

— А той номер, напевне, й досі тримають замкненим, — сказала Мускат.

Наступного року після вбивства чоловіка, навесні, Мускат продала все — фірму, крамниці, залишки товарів — одному великому дому моделей. Коли адвокат, який вів переговори про продаж, приніс їй документи, вона мовчки поставила на них свою печатку, навіть не глянувши на зазначену ціну.

Позбувшись фірми, вона виявила, що її пристрасть до моди повністю зникла. Струмінь невгамовної пристрасті, що раніше був сенсом життя, раптом висох. Лише іноді на чиєсь прохання вона бралася до роботи модельєра і виконувала її першокласно, але радості від цього не відчувала. Їй здавалося, що вона жує щось несмачне. І що вони вийняли з неї всі нутрощі. Для людей, що знали про її колишню енергію та оригінальний талант модельєра, вона була легендою, і від них замовлення надходили безперестанку, але вона їм відмовляла. Виняток становили випадки, коли відмовити було неможливо. За порадою податкового бухгалтера за гроші від продажу фірми вона придбала акції і нерухомість, і її багатство в період економічного буму з кожним роком тільки зростало.

Невдовзі після продажу фірми померла від серцевої недуги мати Мускат. Спекотного серпневого дня поливала водою перед входом у дім, і раптом їй стало погано. Вона лягла, сильно хропіла — й не прокинулася. Мускат і Цинамон залишилися вдвох. Після того цілий рік вона просиділа дома, майже не виходила в місто. Днями сиділа на дивані, поглядаючи в сад, ніби намагалася вернути собі тишу й спокій, яких так бракувало досі в житті. Майже нічого не їла, спала щоденно понад десять годин. А Цинамон, який досяг такого віку, що міг би ходити в середню школу, господарював дома замість неї, а в перервах грав сонати Моцарта і Гайдна, учив одразу кілька мов.

Коли минув цей тихий, майже порожній рік, Мускат чисто випадково виявила, що володіє якимись особливими здібностями — незвичайним даром, про існування якого й не здогадувалася. "Невже це народилося в мені замість зниклої пристрасті до моди?" — гадала вона. І справді ці здібності стали її новою професією, хоча вона цього зовсім не прагла.

Її першою пацієнткою була дружина власника одного великого універмагу, жінка розумна, енергійна, в молодості оперна співачка. Вона звернула увагу на талант Мускат як модельєра ще до того, як та стала відомою. Якби не підтримка цієї жінки, їхня фірма, напевне, зазнала б краху на самому початку. От чому Мускат взялася підбирати одяг на весілля її дочки, що, зрештою, виявилося не особливо важким.

Коли, очікуючи наречену з примірювання, Мускат розмовляла з жінкою, та раптом схопилася за голову, захиталась і сповзла на підлогу. Злякавшись, Мускат підхопила її і взялася масажувати праву скроню. Вона робила це несвідомо, чисто машинально, але за першим доторком відчула щось під долонею — так, ніби намацувала якийсь предмет у матер'яній сумці.

Розгубившись, Мускат заплющила очі й спробувала думати про щось зовсім інше. У пам'яті виринув зоопарк у Сіньцзіні. Вихідний день, без відвідувачів. Тільки їй одній — дочці головного ветеринара — дозволялося туди заходити. Можливо, це був найщасливіший час в її житті, коли її оберігали, любили, утішали. Перший образ, що сплив у пам'яті. Безлюдний зоопарк. Згадалися запахи, сліпучо-яскраве світло, обриси хмар у небі. Вона йде сама від клітки до клітки. Осінь. Небо високе-високе, маньчжурське птаство збирається у зграї і перелітає з одного лісу до іншого. Це первісний світ її дитинства, багато в чому втрачений назавжди. Невідомо, скільки часу минуло, поки нарешті жінка підвелась і попросила вибачення у Мускат. Вона ще не зовсім отямилася, але нестерпний головний біль начебто відступив. Через кілька днів Мускат отримала від неї винагороду за роботу набагато більшу, ніж сподівалася.

Коли минув десь місяць після того випадку, подзвонила дружина власника універмагу. Вона запросила Мускат на ленч, а потім, привівши додому, попросила:

— Ви не могли б прикласти руку до моєї голови, як минулого разу? Хочу дещо перевірити.

Оскільки причин відмовити не було, Мускат погодилася — зробила так, як жінка просила. Сіла поряд з нею і, приклавши долоню до її скроні, знову щось відчула, як і минулого разу. Зосередившись, намагалася точніше визначити його форму, але воно звивалось і змінювалося. Воно жило! Мускат охопив легкий страх. Вона заплющила очі й почала думати про зоопарк у Сіньцзіні. Було неважко. Досить було згадати те, що розповідала Цинамону. Свідомість покинула її тілесну оболонку і повернулася назад, поблукавши між спогадами та розповіддю. Коли вона опам'яталася, жінка взяла її за руку і почала дякувати. Мускат нічого не питала, жінка — не пояснювала. Як і минулого разу, Мускат відчувала легку втому, чоло вкрилося потом. "Дякую, що прийшли", — сказала жінка на прощання і спробувала сунути їй конверт з винагородою, але Мускат увічливо й водночас твердо відмовилася брати. "Це не робота, тим паче що минулого разу ви надто щедро заплатили", — сказала вона. Жінка не наполягала на своєму.

Через кілька тижнів перша пацієнтка звела Мускат ще з однією жінкою — років сорока, невисокого зросту, з гострими, глибокими очима. На ній був дорогий одяг, але, крім срібної обручки, ніяких прикрас вона не носила. Увесь її зовнішній вигляд свідчив: не проста людина. Дружина власника універмагу заздалегідь натякнула:

— Вона хоче, щоб ви зробили їй те саме, що й мені. Не відмовляйтеся. І мовчки беріть винагороду. Бо це в майбутньому стане вам і мені у пригоді.

Мускат пішла з відвідувачкою у задню кімнату й приклала руку їй до скроні. Цього разу щось було іншим, не таким, як у дружини власника універмагу, — сильнішим і рухливішим. Заплющивши очі й затамувавши дихання, Мускат спробувала втихомирити його. Сильніше зосередилася й зробила яскравішими спогади. Проникаючи в їхні закутки, вона спрямовувала на нього їхнє тепло.

— Ось так непомітно це стало моєю роботою, — сказала Мускат. Вона знала, що її підхопив і поніс із собою якийсь могутній потік. Пізніше, подорослішавши, Цинамон став допомагати матері.

22

Загадка дому повішених. Частина 2

СЕТАҐАЯ:

ПОСТІЙНІ ВІДВІДУВАЧІ ДОМУ ПОВІШЕНИХ

Тінь політика то з'являється, то зникає. Яка таємниця ховається під хитромудрою шапкою-невидимкою?

З тижневика "…", 21 грудня

Як ми писали в нашому журналі від 7 грудня, в тихому житловому кварталі в Сетаґая міститься дім, прозваний тамтешніми мешканцями "домом повішених". Усі, хто в ньому будь-коли мешкав, через нещасливі обставини, ніби змовившись, укоротили собі життя — здебільшого повісилися.

(Зміст вищезгаданої статті випущено)

Наше дотеперішнє розслідування показало лише одне: всі спроби дізнатися щось про особу нового власника "дому повішених" завжди наштовхувалися на міцну стіну навколо нього. Хоча нам удалося відшукати будівельну компанію, що звела його, у ній рішуче відмовилися давати будь-яку інформацію. З фіктивною фірмою, через яку куплено земельну ділянку, юридично все чисто, тож на цьому напрямі нема за що зачепитися. Договір про купівлю укладено з повним знанням справи — ретельно і вміло. Тож можна припустити, що для цього існували вагомі підстави.

Увагу привернула до себе також бухгалтерська контора, яка сприяла створенню фіктивної фірми, що виступила посередником при купівлі ділянки. Як показало розслідування, її заснували п'ять років тому як тіньову субпідрядну структуру однієї фінансової компанії, добре відомої в політичних колах. У ній є кілька подібних "субпідрядників", кожний з яких призначений для вирішення своїх завдань. Як тільки виникає якась проблема, такий "субпідрядник" зникає — його позбуваються так само, як ящірка свого хвоста. Хоча прокуратура ще не провела свого безпосереднього розслідування цієї бухгалтерської контори, за словами співробітника відділу політики однієї газети, "вона не один раз згадувалася у зв'язку з політичними скандалами і, звичайно, перебуває в полі зору правоохоронних органів". Тож з повним правом можна припустити, що новий власник "дому повішених" якимсь чином пов'язаний з одним впливовим політиком. Високі стіни, сувора система безпеки з використанням найновішої електронної апаратури, орендований чорний "мерседес", вміло організована фіктивна фірма… Таке ноу-хау мимоволі наштовхує нас на думку про причетність до цього якогось політичного діяча.

Повна таємничість

Відділ розслідувань нашого тижневика, зацікавившись виявленими фактами, простежив за "мерседесом", що відвідує "дім повішених". Упродовж десяти днів автомобіль здійснив двадцять один рейс — приблизно один раз заїжджав й один раз виїжджав через ворота. Робив це з певною регулярністю. Заїжджав о дев'ятій ранку, від'їжджав о пів на одинадцяту. Водій надзвичайно пунктуальний — відхиляється від графіка не більше ніж на п'ять хвилин. Однак точності дотримується тільки вранці, а потім регулярність порушує. Найбільше поїздок зафіксовано між першою і третьою годинами дня, хоча час простоювання "мерседеса" у дворі значно різниться — може становити як двадцять хвилин, так і годину.

На підставі цих фактів можна припустити таке:

1. Регулярні поїздки зранку.

Вони означають, що хтось їздить у цей дім на роботу. Усі шибки в автомобілі тоновані, тому встановити, що це за особа, неможливо.

2. Нерегулярні поїздки вдень. Можливо, це візити гостей. "Мерседес", видно, здійснює рейси так, щоб їм було зручно. Скільки гостей — один чи кілька, — невідомо.

3. Ночами життя в домі начебто завмирає. Неясно, чи хтось у ньому постійно мешкає. Горить там світло чи ні, з'ясувати не вдається через огорожу навколо дому.

Ще одне хочеться підкреслити: протягом десяти днів, крім чорного "мерседеса", на ділянку не заїжджав жоден автомобіль, не заходила жодна людина. Як на здоровий глузд, то це досить дивно. Значить, мешканці цього дому не виходять ні за покупками, ні на прогулянки. Вони переміщаються тільки на великому "мерседесі" із затемненими шибками.