Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Андрій

– Я знайшов її, – з вогником в очах улітає до кабінету, мій начальник охорони.

– Ти зараз тільки не впадай у крайнощі, і послухай мене.

– Взагалі не можу зрозуміти, про що мова? – здивовано питаю я.

Мене, звичайно, мало чим можна вже здивувати, але кожного разу, коли відкриваються сьогодні ці двері, я чую погані новини щодо моєї компанії. Сьогодні бл*дь день невдач, як я маю реагувати на Ігоря, від якого пре адреналіном?

–Ти що, вже тяпнув на робочому місці?

– Ні, я на роботі не п'ю, ти ж знаєш, а з урахуванням того, що з тобою в мене практично немає вільного часу, то вже й не пам'ятаю, коли хоча б нюхав, – він сідає навпроти й кладе планшет обличчям до мене, прогортаючи кілька фотографій. – Гліб Сергійович сказав, що те, що прийшли столичні, швидше за все, має сенс кляузи, пам'ятаєш?

– Ну і?

– Ти дуже здивуєшся, хто зараз у помічниках у дідуся-заступника міністра. Тільки не нервуй, сумніваюся, що ми можемо щось зробити, але помста прийшла звідти Андрію, де ти найменше очікував чи планував. Я поки що справді не знаю, як вона все це провернула, але мені дуже цікаво.

– Вона? – я подумки вже прокрутив всіх жінок, які могли б здати мій секрет із заводом Булатова, але ніхто не приходив на думку, тому що операція була, по суті, секретна, а тепер уже кожен щур в окрузі знає, що Заремський худоба.

У мене вже хотіли взяти інтерв'ю з однієї місцевої, але дуже популярної газети, де розкриють який я насправді бізнесмен, а мої друзі в Польщі, взагалі намагалися, змусити мене звітувати про свою порядність.

– Причина твого розлучення, Андрію, – відповідає Ігор і показує мені на планшеті фотографію, де поряд із заступником міністра Вероніка.

– Та ну, – виривається в мене. Все це просто якийсь сон, таких збігів не буває. – Як вона могла потрапити до міністерства?

– Цього я, звичайно, не знаю, але надвечір з'ясую. Вона працювала в той час, коли проходила угода.

Я уважно слухаю свого друга, але потім згадую, що на той момент Вероніка була лише стажистом, вона не могла настільки заглиблюватися в такі питання, чи могла?

Може, ця дівчина взагалі не та, за кого я її приймав? Так, вона розумна, саме з цієї причини, вона не затрималася на лаві запасних і дуже швидко стала мені необхідною.

Зізнаюся до Христини, я вважав, що Вероніка була найрозумнішою і найвідповідальнішою з усіх секретарів, які у мене колись були. Але все одно не можу збагнути, як вона дійшла до міністерства і яким чином підштовхнула, не потрібних абсолютно мені людей, проводити обшук у мене в компанії.

– Ми нічого про неї не знаємо: звідки вона прийшла, хто її батьки. Ти ж розумієш, міністерство - це не Марс, туди не так складно потрапити, тим більше для молодої баби з мізками. Але якщо вона організувала обшук... – Ігоря очі округляються.

– Вона не могла організувати його, швидше за все всунула комусь теку з назвою моєї компанії. Податкова любить такі жирні шматки, от і не проґавили мене. Питання в тому, кому та навіщо це знадобилося? Вони ж все одно не досягли нічого.

– За великого бажання, Андрію, можна знайти все що хочеш, і зачепитися за будь-який штрих. Нам пощастило, що ми якраз добре почистили перед їхнім приходом, але прийшли б вони хоч на пів року раніше, могли й знайти, що шукали, – тисне плечима друг.

– Все одно без приємних фінансових вкладень, не обійшлося, хочеш крутитися, навчися давати правильним людям, – стомлено вимовляю я. Це істину засвоїв ще в університеті. – Слава Богу, що із заводом все обійшлося, я був не готовий його втрачати.

– До речі, Гліб Сергійович передав, що є інформація, у кого Булатов брав гроші, просив йому зателефонувати на другий номер. Мабуть, не хоче сильно світитися після всіх подій. Ти ж розумієш, у полі битви не лише законники, а й акули пера, – пояснює Ігор і посміхається, а я полегшено зітхаю.

Я відбився, завжди відбиваюся від зайвої уваги, завдяки конкретним зв'язкам та грошам, знаю певні мотузочки, за які варто тягнути, а за які ні.

Ось і з заводом Булатова, моєї провини не було в тому, що старий багато балакав і обіцяв не тільки мені жирний шматок. Але я викупив його завод, навіть дав йому грошей на лікування його раку, але бляха, все одно знайшлися розумники, які вважають, що я за допомогою хитрості й жадібності, прибрав до рук цей завод.

На сьогодні, він найбільший і найпотужніший, його успіхи радують не тільки мене, але ще й викликають суміш захоплення та заздрості у конкурентів.

Я піднявся сам, за допомогою своїх ідей та завзятості, але чомусь багато хто вважає, що я мудак. Ну і нехай вважають, мені все одно, головне, що на свої роки, я відбувся як успішний бізнесмен, а ті, хто постійно ставитиме мені палиці в колеса – роблять тільки собі гірше.

– Вони нічого не знайшли, – констатує Ігор, наче через стільки років дружби навчився читати мої думки.

Я дивлюся на нього поверх своїх окулярів і розумію, цю битву я витримав, але якщо мої колишні секретарі підуть працювати до секретаріату президента, то таких битв буде багато.

– Звичайно, вони нічого не знайшли, тільки шерех наробили, змусь їх повернути все, що вони вилучили, інакше я піду з цим до суду, – закриваю всі вкладки на ноутбуці й відкидаюся на спинку крісла.