Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

Щодо чесних його мощів, якщо на те воля Божа, влаштую, як же писав я з канону. Вітайте один одного цілуванням святим, усім-бо братам це прочитати годиться. Вітає вас пан архиєпископ [Никифор-патріярх], і протопресвітер, й економ, й инші брати. Господь же нехай буде з вами. Амінь". Доти послання святого Теодора Студита, з нього ж очевидним є життя і страждання цього преподобного ісповідника Христового Якова, його ж молитвами нехай сподобить нас Господь частки святих навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного Захари Монаха, про нього ж ми знайшли пише такий диптих: Христу Богу за силою був подібний, З Ним-бо унаслідуй життя, отче преподобний. Знайшли і прізвисько його — Відкритий, це, здається, від любови його до подорожніх, бо для всіх у нього двері відчинені були.

У той самий день споминання чуда, яке було в Печерському монастирі: про Захарію, Йоанового сина, і Сергія, який присягав щодо золота

Були два мужі славні з града Києва, друзі Иоан і Сергій. Вони, прийшовши до церкви, Богом створеної — Печерської, бачили світло, ясніше від сонця, на іконі чудотворній Пресвятої Богородиці і перед нею духовне братство прийняли. По багатьох роках Йоан захворів до смерти і, залишаючи сина свого Захарію, який мав п'ять літ, прикликав ігумена Печерського блаженного Никона. Коли той прийшов, роздав маєток свій убогим, частку синову — тисячу гривень срібла і сто гривень золота — віддав Сергієві. Йому ж і сина свого Захарію, що малим був, в опіку довірив як другові своєму і братові вірному. Заповів же, що, коли виросте син його, тоді хай віддасть йому срібло і золото. Це влаштувавши, незадовго переставився. Коли доріс Захарія до п'ятнадцяти років, захотів взяти срібло і золото своє в Сергія. Цей же, вражений дияволом, сподіваючись здобути багатство, захотів життя з душею згубити, бо відповів юнакові: "Батько твій увесь маєток віддав Богові, у Нього проси срібло і золото, Він тобі винен, якщо тебе помилує. Я ж тобі нічого не винен: ані твоєму батькові, ані тобі ні одного золотого. Це тобі зробив батько твій через своє безумство — роздав увесь маєток свій на милостиню, тебе ж бідним і убогим зоставив". Це чувши, хлопець почав плакати над своєю втратою. Послав же з проханням до Сергія, кажучи: "Дай мені хоч половину спадку мого, а тобі нехай рівна частина буде". Сергій же жорстокими словами докоряв батькові його і йому самому. Захарія ж третьої частини попросив, тоді десятої і, бачивши себе позбавленим всього, сказав до Сергія: "Якщо не взяв, ходи і присягни в церкві Печерській перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, де союз братолюбства прийняв з моїм батьком". Сергій же без вагання пішов до церкви і, ставши перед іконою Пресвятої Богородиці, сказав, присягаючи, що не взяв тисячі гривень срібла ані ста гривень золота. Захотів же поцілувати ікону — і не зміг наблизитися до неї. Тоді, виходячи з дверей, почав кричати: "Преподобні отці Антонію і Теодосію, не веліть мене губити ангелові цьому немилостивому, моліться ж до Пресвятої Пані Богородиці, щоб відігнала від мене багатьох бісів, що їм мене віддали. Хай візьмуть срібло і золото, замкнене в келії моїй". І був страх на всіх. І відтоді не давали присягати перед іконою Пресвятої Богородиці нікому. Пославши ж, взяли посудину закриту і знайшли в ній дві тисячі гривень срібла і двісті гривень золота. Так-бо подвоїв Господь, винагороджувач милостивих. Захарія ж усе віддав ігуменові (тоді це вже був Иоан), щоб витратив, як хоче, сам же постригся і закінчив життя своє в Печерському святому монастирі. За те ж срібло і золото поставлено було церкву святого Йоана Предтечі, звідки ж на хори святої Великої Церкви Печерської є вхід, на пам'ять про Йоана Боярина і сина його Захарію, чиє ж було срібло й золото, на славу ж Христа Бога і Пречистої Діви Богородиці, які найкраще на тому прославлялися місці, від якого ж чудесна їхня благодать хай не відніметься навіки. Амінь.

Місяця березня в 25-й день

Слово на Благовіщення Пресвятої Богородиці

Коли прийшов кінець літам і зближався час людського спасення, яке мало бути через вочоловічення Боже, треба було, аби справді знайшлася така чиста непорочна і свята Діва, яка була б достойною безплотного воплотити Бога й послужити таїнству нашого спасення. Знайшлася така діва, чистіша від усякої чистоти, пренепорочніша від усілякого розумного сотворіння, святіша від усілякої святині, пречиста і преблагословенна Діва Марія, паросток неплідного кореня, святих праведних-богоотців Йоакима і Анни, плід батьківських молитов і постів, донька царська й архиєрейська. Знайшлася на місці святому, у Соломоновій церкві, та, котра мала стати церквою одушевленою Божою, знайшлася всередині храму, так званому Святая Святих, та, що мала народити від святих святіше Слово. Там-бо глянув Господь з висоти слави царства свого на смирення раби своєї і вибрав її, наперед вибрану з усіх родів. Вибрав на матір предвічному Слову своєму, про Його ж від неї воплочення ще перед архангельським Благовіщенням таємно передвозвістив їй, як же про те достовірні святі розповіді повідомляють. Жила-бо пречиста Діва при церкві років близько дванадцяти, де не лише богомислено ненастанно молилася і виконувала щоденне рукоділля, а й читала книги божественні, навчалася в законі Господньому вдень і вночі. Пишуть-бо про неї святий Єпифаній і святий Амвросій, що була розумна дуже і любила навчання, і Божественного Писання читанню віддавалася. А церковний історіограф Георгій Кедрин про неї розповідає, що ще за життя батьків своїх святих вивчилася єврейських книг добре. Читаючи ж часто в пророцтві Ісаї такі слова: "І діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім'я йому Еммануїл", що означає "з нами Бог", розпалилася сердечною любов'ю не лише до Месії, що мав прийти, але й до Діви тої, яка має зачати і народити Месію. Думала-бо, наскільки великим є достоїнство бути матір'ю Еммануїла, Сина Божого, і наскільки невимовне є таїнство бути Дівою-Матір'ю. Знаючи з