Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

На священне це торжество і празниковий собор скликав нас блаженний Варлаам не тільки щоб його похвалили, але щоб його наслідували, і не тільки щоб були слухачами похвал, але щоб були преславних його діл ревнильниками. В мирських-бо речах ті, що виводяться на високі влади, не завжди бажають бачити інших тієї ж честі й достойності учасників, бо там потяг та заздрість відлучають любов. У духовних же не так, а супротивне буває, тобто найбільше пізнання честі своєї в собі мають мученики, коли своїх однодумців бачать, які прийшли до участі благ їхніх. Отож, коли хто хоче похвалити мучеників, мученика хай наслідує; коли хто бажає поборників благочестя пошанувати прославленням, їхніх трудів нехай стане ревнильником — це ж бо нічим не меншу, ніж власні їхні добрі діла, принесе мученикам осолоду. І щоб зрозуміли ви, що тоді вони ліпше своє благе пізнають, коли без бід нас бачать поставлених; діло те кладуть собі за превелику честь, слухаючи мову Павла: "Бо тепер ми живемо, якщо в Господі ви стоїте". І Мойсей-бо перед тим Богу говорив: "Коли відпустиш їм гріх їхній, відпусти, коли ж ні, витри мене із книги Своєї, в яку Ти вписав", — небесної честі не прийму, каже, через біди тих. Зібрання вірних витворює і складає певне тіло; яка ж бо користь голові вінчатися, переможені були, безчесне стало б їхнє падіння, коли б не стали малим спокусам супроти, коли б здолали й перемогли, отож стомлені їхні сили у менших перших муках від більших зручніше були б подолані. Через те спершу менші наклав: подолає чи не подолає? — все було б не супроти його бажання. "Коли здолаю, — каже, — насміюся із них, коли ж не подолаю, то немічнішими на майбутнє учиню".

Із темниці, отож, Варлаама вивели, він же, наче мужній воїн, вийшов, котрий навчавсь у воїнському училищі, а училищем воїнським мученикові темниця була; там, наодинці із Богом бесідуючи, від Нього навчився всієї мудрості боротьби, адже де є такі вузи, там і Христос є. Отож, виходячи після довгого перебування в темниці, міцніший став. Коли ж вийшов на середину, диявол через служників своєї злоби спричинив таке: не до стовпа мучительного прив'язав і не оточив мучителями — уже давніше передбачив, що мученик того бажав, — а незвичайну якусь і нову важкість, яка, однак, нікого не страшила, двигнув на забороло, щоб могти зручніше скинути, а таке вчинив, бо від усіх бажає найбільше, щоб звабити більше, ніж щоб болістю побити святих. Яка ж була ота вигадлива важкість? Коли повелів святому тримати простягнену руку долонею вгору над ідольським жертовником, поклали мучителі вугілля запалене й кадило в руку його, щоб із болю руку перевернув, — і тоді вважали б вони, нібито жертву він приніс і таким переступництвом упав. Бачите, який злохитрий є диявол, але погляньте, яким чином "Той, що мудрим лукавством їх ловить, їхні хитрощі марними показав", і ловитви старання, злоби ж звабу повернув мученикові більше на примноження та приєднання слави. Бо коли супостат, учинивши численні злохитрості, відбіжить, укінець переможений, тоді поборник благочестя виходить славнішим — так і тут сталося. Блаженний-бо Варлаам ані схилену, ані перевернену руку тримав, а стояв, — маючи її ніби із заліза сковану, — але коли б і перевернена була рука, то не було б то мучениче прогрішення.

Тут ми уважним розумом розміркуймо, аби зрозуміти, що коли б перевернулася правиця святого, то не можна було б від того вважати його переможеним. А чому? Та тому, що так само, як про тих, котрих по ребрах шарпано чи інакше якось мучено, гадаємо, так і тут розмисла потрібно привносити. Бо коли б і повинувалися, і принесли б жертви ідолам, то їхня вина була б у їхній немочі, що болю до кінця не витримали і принесли жертви. А якщо б на муках до кінця перетерпіли і болів зазнали через ті муки, але від благочестя не відступили, жодна їм вина ні від кого в тому зболенні не кладеться — більше того, значніше їх від того підносимо й похваляємо, що болісті, які їх томили, переносили, але не відкинулися. І тут, коли б блаженний Варлаам, не бажаючи бути палений, пообіцяв принести жертви, то був би переможений, а коли б йому, як до того не зволяв би, рука перевернулася б, то було б це не зогрішення мученичого розуму ані вияв немочі, а тільки єства жил, що позбавилися сили своєї, отож святий міг не хотячи руку свою від вогню похилити, коли б це трапилося. Так само й тим, котрим шарпають ребра, вина не кладеться, що плоть їхня роздроблюється. Більше-бо (нехай ближче порівняння наведу), як тим, котрі хворобою вогневиці чи корчів є одержимі, ніхто не кладе вини, що руки їм бувають покривлені, і не кладеться тут їм вина в недбалості їхній, але тоді гарячкова недуга з'їдає в жилах мокроту і супроти природи зв'язки жил стискуються, так і у святого цього: коли б перевернулася б його рука, ніхто його не міг би назвати винуватим. Отож коли вогневиця хворому над його бажання має звичай вуди єством своїм отягати і згинати, набагато більше може подібне учинити мученикові вкладене у правицю палюче вугілля, хоч би й не хотів він. Одначе такого не учинив, щоб велику пізнав ти благодать Божу, яка там була й укріплювала подвижника, неміч єства поправляючи, — тож єство нічого своєму складові та немочі властивого не втратило, але ніби із діяманта була учинена та рука, пробуваючи непорушно. Хто б тоді, це побачивши, не здивувався, хто б не жахнувся: придивлялися із небес ангели, зоріли й архангели. Преславне було те видовище, бо явно людську природу перевищувало. Хто б не бажав бачити людину, яка подвига чинить у брані, аніж ту, що за суттю людською страждає? Той-бо олтарем, той-бо і жертвою, і священиком учинився, через це й подвійний дим виходив: один — від кадила запаленого, другий од опаленої вогнем плоті, і цей був більше того доброприємний дим — це ж бо запах добропашніший від того, що з кадила. І трапилося те саме, що і в терновім кущі, коли тернина горіла, а кущ не згоряв, так і тут: горіла правиця, але душа не опалювалася, розтлівалося тіло, але віра не зменшувалася, плоть слабшала, але бажання розуму не послаблювалося, і вугілля, долоню руки пропаливши, долі впало, але мужність духу не впала. Рука-бо спалилася і розтліла, оскільки плоттю була,